До розділу:
"Політика"
"Баштанка - події"

Експрес-інформація про вшанування пам'яті жертв голодомору та політичних репресій у м.Баштанка

Промови під час віддкриття памятного знаку жертвам голодоморів та політичних репресій у місті Баштанка: М.Чудиновича, настоятеля української православної церкви Київського патріархату (561 Кб), Л.Богдан, вчительки української мови та літератури Баштанської гімназії (471 Кб).

Роздуми-відповідь на тему: А чи голодомор це був?

Сайти в мережі Інтернет, присвячені дослідження проблеми голодомору.
-------------
Резонанс:

Відповідь земляків: Чи потрібно пам'ятати? (О.Драгуновський)     А як інакше назвати? (В.Костюк) (надруковано в районній газеті "Голос Баштанщини" від 14 грудня 2006 року №112)

Дякую за підтримку!
----------------------------
 

А чи голодомор це був?

    Таке питання виникло у керівництва Баштанського районного осередку комуністичної партії України, після публікації моєї (автора сайту "Моя Баштанщина - мій рідний край") статті в районній газеті "Голос Баштанщини". Ось текст (під час написання я використовував промову Блаженнішого Митрополита Володимира, яку було опубліковано 26.11.2005 року):

    У XX сторіччі український народ пережив одну з найстрашніших трагедій у своїй історії — голодомор. Україна, яка завжди годувала хлібом весь світ, зазнала три пошесті масового голоду: у 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 рр. Голодомори призвели до значних жертв, принесли багато горя. У кожного з них були об'єктивні й суб'єктивні витоки, причини і наслідки.
    Катастрофічну продовольчу кризу, в якій опинилася Україна на початку 1920-х років, викликала насильницька політика “воєнного комунізму”. Штучний голод в Україні 1932-1933 рр. було сплановано більшовиками з метою прискорення примусової колективізації, ліквідації “куркульства” як класу, знищення “ворожих елементів”. Зубожіння у 1946-1947 рр. стало наслідком перекладання тягаря розрухи, що спіткала економіку СРСР у період Великої Вітчизняної війни, на населення.
    Що ж забрали з собою в могили ті мільйони великомучеників голодного року? Не тільки те, що вони самі могли створити на цьому світі, а й те, чого вони так і не передали нащадкам. А пішли ж найкращі, понесли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обірвався вічно живий ланцюг поколінь нашого народу, якого ніколи не щадила доля. Але голодомор завдав такого удару, якого наш народ ще не знав.
    Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане і драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто багато могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки зла, заподіяного насильницькою колективізацією і голодом, роками панування тоталітарного режиму. Тільки правда, якою б гіркою і страшною вона не була, здатна розкріпачити волю людини. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль своєї історії, віднайде собі наш народ щасливу долю.
    25 листопада цього року в Україні проходитимуть заходи з нагоди Дня вшанування пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій. Районною державною адміністрацією підготовлено ряд заходів:

- На території міської та сільських рад будуть споруджені пам’ятні знаки жертвам голодомору та політичних репресій в Україні. 25 листопада - проведені траурні церемонії біля пам’ятних знаків жертвам голодомору в Україні (покладання траурних вінків, композицій з житніх, пшеничних колосків, запалення свічок та ін).
- У переддень трагічної дати населені пункти району будуть відповідно оформлені: встановлено на державних установах, організаціях Державні Прапори України з чорною стрічкою на знак скорботи (або приспущені), обмежено проведення розважальних заходів тощо.
- Колишнім політичним в’язням і репресованим, які проживають на території Баштанського району, виходячи з можливостей місцевих бюджетів виконавчими комітетами сільських рад буде надано разову матеріальну допомогу.
- Відділом освіти та відділом культури і туризму райдержадміністрації в школах, сільських клубах, Будинках культури, музеях готуються тематичні виставки, лекції, «круглі столи», конкурси плакатів на тему «Голодомор 32-33 рр. очима дітей», «Не стерти з пам’яті людської», присвячені Дню пам’яті жертв голодомору та політичних репресій.
- Висвітленням вищевказаних заходів та відповідних тематичних матеріалів будуть займатись районна газета «Голос Баштанщини», та районна радіостудія «Баштанка».

    Закликаємо громадськість району, органи місцевого самоврядування підтримати заплановані заходи, для того, щоб у кожної людини пробудити любов і повагу до ближнього, ще раз згадати своїх земляків, які були закатовані у радянських таборах або загинули від голодомору.

А ось і відповідь (районна газета "Голос Баштанщини" від 23 листопада 2006 року №105):

    Пішов третій рік від завершення епопеї виборів Президента України, а її відглоски й до цього часу нагадують про себе. Тоді, восени 2004 року тележурналісти 5 каналу Українського телебачення оголосили голодування, протестуючи проти "темників". А саме, проти письмових вказівок правлячого режиму, що можна, а що не можна показувати з екрану телевізора українському глядачу. А якщо показувати, то як показувати. Цебто, влада ігнорувала конституційне право телевізійників на свободу слова, а право глядачів - на свободу одержання інформації.
    Слідом за цим тележурналісти каналу "1+1" в прямому ефірі вибачилися перед глядачами за те, що до цього часу користувались все тими ж "темниками" і привселюдно відмовилися від принизливої вимоги влади "вішати лапшу на вуха" телеглядачам.

    Скажете, сьогодні це вже не актуально? А ви погляньте на публікацію в районній газеті „Голос Баштанщини" від 11 листопада ц. р. головного спеціаліста сектору з питань внутрішньої політики райдержадміністрації В. Ґонти під заголовком „Згадаймо своїх земляків". Він пише: „За роки радянської влади український народ пережив три хвилі голодомору: в 1921-1923 роках, у 1932-1933-му і 1946-1947-му.
    Перший з них був викликаний політикою „воєнного комунізму", другий - штучний був запланований більшовиками з метою прискорення примусової колективізації сільського господарства, а третій - теж запланований з метою ліквідації повоєнної розрухи за рахунок населення». Це - нісенітниця! У 1921 році був „воєнний комунізм", але не було голоду. У 1923-му - вже на повну силу діяла Нова Економічна Політика (НЕП), якою ще у 1922-му було замінено „воєнний комунізм". 1946-1947 роки - були останніми, за яких діяла карткова система. Звичайно, було важко. Але про який же голод, а тим більше голодомор може йти мова, якщо на свою картку ти міг щодня одержувати хліб, щотижнево - крупи і цукор, щомісячно - жир і м'ясо? У грудні карткову систему було скасовано і кожен міг купити скільки завгодно, чого завгодно.
    А про 1933-й всі ми, нижчепідписані, пам'ятаємо зовсім інше, ніж нам намагаються втлумачити. Біля старого Приміщення школи №2 стояла хата подружжя Степанових (до речі, і зараз стоїть). Власних дітей у Степанових не було. У цих людей наша школа наймала кухню, де у великих котлах варилась заколота (так називалася каша з кукурудзяного борошна). У дворі Степанових були розставлені столи і під час великої перерви за цими столами встигало пообідати 350 учнів нашої школи-семирічки. Хіба б під час голодомору держава піклувалася про гаряче харчування для дітей?
    Чому ж пан Гонта називає це голодомором? Більше того, влада підбирала безпритульних дітей дошкільного віку і рятувала їх від голоду й холоду у колгоспних дитячих яслах. Про це вам розповість пенсіонер Михайло Терентьєв, який проживає по вул. Аркаса, 57 у Баштанці. 74 роки тому його прихистили у дитячих яслах колгоспу ім. Блюхера, де було ще п'ятеро таких безпритульних, як малий Мишко.
    Осиротілого в голодному 1933 році Василя Курасу з с. Христофорівки відправили у ясла Баштанської МТС. Там він і виріс, а пізніше возив на схід трактори і комбайни під час гітлерівської окупації, був відважним партизаном у роки війни. Сьогодні живе в Миколаєві. Йому, як і багатьом з нас, понад 80 років. Хіба б вижив він і сотні таких, як він, під час штучного голодомору?
    А ось що згадує жителька Баштанки Олександра Кіндратівна Пляка: „Часто голод 33-го року називають голодомором. Та це був голод, спричинений великою посухою. Не те що зерно не вродило, а повисихали всі ставки в Баштанці. Єдиними джерелами питної води були криниці (фонтани) у балці біля Свіччиного та Куртиного ставків і криничка в кінці вулиці Пролетарської. Черги за водою стояли довжелезні, бо черпали її по відру, чекаючи, поки набіжить. В основному це були підлітки, бо батьки ходили на роботу, аби заробити трудодні. Тим, хто працював, на бригаді варили й роздавали по мисочці заколоти з кукурудзяного борошна і 100 грамів малаю. Дітей, які ходили до школи, теж годували на великій перерві заколотою. Під час літніх канікул я разом з мамою працювала в колгоспі, носила воду, в'язала снопи, аби поїсти заколоти. А малай ми з мамою несли додому меншим дітям, яких було ще троє. Влітку ми в основному їли траву - козельці, рогачку, молоді стебла та цвіт білої акації, какиш. Так як какиш був гіркий, ми качали його в руках, поки стече гіркота і приказували:

Качай, качай молочай,
Та у мед умочай,
А з меду — та у вино,
Щоб солодке було.

    Закінчувався сільськогосподарський рік, а землю не було чим засівати, бо нічого не вродило. Міністерство продовольства вживало заходи, аби засіяти землю під майбутній урожай, посилаючи закупляти зерно в інші області, а також посилали активістів збирати по хатах зерно. В їх числі не всі були комуністами. Активісти забирали не тільки озимі культури, а й квасолю, горох. Пам'ятаю, як до нас приходили по зерно Григорій Смола та Іван Мороз. Вони забрали у нас і глечик квасолі для своїх дітей (у Смоли була велика сім'я, яку треба було годувати).
    Були організовані торгсіни, де приймали кольорові метали, золото, мідь, взамін чого видавали борошно, рис. У нас був мідний самовар та мідний тазик і мама здала їх, аби хоч трохи підтримати нас. Ніхто з нашої родини з голоду не вмер, хоча в інших родинах помирали переважно діти. Хоронили їх на Цвинтарі, без труни. Голод - це велике лихо. Не дай Бог цьому повторитися".
    У 1991 році демократи-реформатори одержали з рук радянської влади державу Україну з 52-ма мільйонами населення. На сьогодні нас, українців, на 5 мільйонів менше. Сьогодні в цьому рейтингу ми топчимося позаду багатьох африканських країн і не впевнені, що цей процес не зупиниться надалі. Так у ці роки і голоду не було на Україні.

Одна із жертв голодомору (не із статті)

Повертаючись до подій 1932-33 рр., хочеться запитати В. Ґонту, чи знайде він мешканця району, який зберіг довідку про смерть свого діда, прадіда з діагнозом „смерть настала від голоду"? А якщо таких довідок в природі не існує, то чи можна назвати це голодомором, чи штучним голодом, спланованим державою проти власного народу? А може хтось із старожилів має іншу думку чи свідчення щодо подій тих далеких років. То розкажіть правду нинішньому поколінню.

І.ДЕРИЛО, М. БОЙЧЕНКО, В. ГРОМАДСЬКА,
Л. ПУСТОВАР, Г. ТРИБ-РАТ, В. ГОРБЕНКО,
П. ОКОЛОТ, М. ПУСТОВАР, І. БЕЗРОДНІИ, А. ЩЕРБАК,
всього 36 підписів старожилів Баштанки.

   Як виявляється, у нас, в Баштанському районі, голодомору не було, ніхто не вмер від голодної смерті. Та чи дадуть відповідь, наші районні комуністи, і старожили, за чиїм підписом було опубліковано цю, не побоюсь поганого слова, "огидну" статтю, моїй бабусі, Кириченко Віри Карпівни (народилась у с. Новосергіївка Баштанського району), сім'я якої постраждала від голодомору, жителям села Піски Баштанського району, село яких було занесено до чорної дошки?

    Ось свідчення В.К.Кириченко, записані в звуковому файлі. Вона народилась у 1920-му році. На очах у її матері помер син, одних дітей забрали до міста Миколаїв, а її саму - в Миколаївський дитячий будинок. Мати, від побаченого страждання дітей, від страждань інших родин села, втратила розум. Як стверджує Віра Карпівна, у селі Новосергіївка до голодомору було близько 360 дворів (в кожному - в середньому по 8-10 дітей. Отже близько 3500 чол.), після 1933 року половину хат були пустими!!!

Ось свідчення в звуковому файлі (241,6 Кб.)

    У статті, стверджують, що не було довідок про підтвердження смерті від голодомору. Так чи могли, в час тотальних репресій, лікарі дати таку довідку?

    Багато хотілось написати у відповідь жителям нашого району, які не поважають історію і своїх земляків, та не буду через те, що  29 листопада 2006 року народні депутати визнали, що в Україні все-таки був  не просто голодомор, а геноцид проти населення України. Лишається тільки чекати, поки вистачить розуму у членів Комуністичної партії України та Партії Регіонів які не голосували у Верховній Раді за визнання геноциду проти України.

Експрес-інформація про вшанування пам'яті жертв голодомору та політичних репресій у м.Баштанка
25 листопада 2006 року

    25 листопада за участю заступника голови райдержадміністрації В.В.Кота, заступника голови районної ради Л.І.Луценко, міського голови В.Ф.Рибаченка у центрі міста Баштанка відбулась урочиста хода до пам’ятного знаку жертвам голодоморів та політичних репресій.
    Перед початком урочистої частини було проведено панахиду по загиблих у роки голодоморів, репресованих.
    О 15⁵⁰ було включено трансляцію проведення заходу в м. Київ та виступ Президента України. Після проголошення Президентом України хвилини мовчання відбулось покладання квітів, свічок до пам’ятного знаку жертвам голодоморів та політичних репресій.
    По завершенню покладання квітів відбулось освячення пам’ятного знаку.

Чи потрібно пам'ятати?

    Ознайомився у газеті „Голос Баштанщини за 23 листопада 2006 року з точкою зору старожилів Баштанки „А чи голодомор це був?”. Публікація мене дуже вразила.
    Я довго думав, чи потрібно щось казати у відповідь, як сказати, щоб не образити тих людей старшого віку, які пережили голодомор і не зрозуміло чому так цинічно про це оповідають? І вирішив – необхідно.
    Мені пощастило народитись в такий час, коли не було ні голодоморів, ні війни на нашій славній землі. Але ця біда певним чином зачепила і мою сім’ю, як і майже всі українські сім’ї.
    Я згадую розповіді моєї покійної бабусі Фросини Арсентіївни, яка пережила ці страшні 1932-1933 роки в селі Суворів-ка нині Новоодеського району. За її словами, мого тримісячного дядька (її сина) вкрали і з’їли під час голодомору. Її перший чоловік опух і помер від голоду. Бабусин кум працював у Миколаївському порту. Він допоміг їй заховатись в трюмі танкера, заповненого вщент зерном. Ледь не задихнувшись там, бабусі вдалося в трюмі цього корабля втекти до міста Поті в Грузію, де і пережила той трагічний час.
    У мене виникає кілька запитань. По-перше, якби з України можна було вільно виїхати, чи ховалася б моя бабуся в трюмі танкера? По-друге, якщо в Україні збирали хліб для голодуючих дітей Поволжя, то чому його не відкрито, а танкерами для перевезення нафтопродуктів відправляли в Грузію, а не в Поволжя? Стверджувати про те, що не було штучного голодомору – це кощунство над долею таких людей, як моя бабуся Фросина.
    А той факт, що, як сказано в публікації, подружжя Степанових (а не держава) варило заколоту для учнів школи, ще раз підтверджує, що навіть в такі тяжкі часи люди думали не тільки „про свою шкуру”, а і зберегли людяність, щедрість та шанобливе ставлення до інших людей. Завдяки цьому наш народ переміг фашизм, здобув незалежність.
    Вражає цинізм, з яким запитують старожили В. Гонту, чи знайде він довідку про смерть людей з діагнозом, що вона „настала від голоду”. Скажіть, а чи вистачило б в опухлої та ослабленої від голоду вмираючої людини доповзти до лікарні, щоб взяти довідку про смерть від голоду. Соромно так знущатися над покійниками, які невинно загинули від голоду.
    Панове комуністи, відкрийте свій журнал „Под знаменем ленинизма” №8 за березень 1990 року і самі почитайте ваші ж документи, які ви ж і надрукували. Або зайдіть у наш Баштанський краєзнавчий музей, де є куточок, присвячений цим чорним дням, почитайте свідчення людей і схиліть голови перед пам’яттю тих безневинно загиблих людей.
    Але я хотів сказати більше не про те. Багато хто з істерикою намагається викреслити пам’ять про ці дні з історії України. Мовляв, це вже не актуально. Я, як вчитель, вважаю: все, що пережив кожен народ, кожна нація, в тому числі й українці, актуальне завжди. Історію не перекреслиш. Про все треба пам’ятати. І не для того, щоб комусь відомстити, не для того, щоб знайти крайнього.
    Треба пам’ятати і про голодомор, і про страшну війну, яку приніс на нашу землю Гітлер з його бандою, і про Афганістан, Чечню, Беслам. Треба пам’ятати, щоб не допустити більше такого горя на землі. І треба не тільки пам’ятати, а й розповідати нашим дітям, щоб вони пам’-ятали і не допустили такого в майбутньому.

Олександр ДРАГУНОВСЬКИЙ,
викладач ПТУ-9.
м. Баштанка.

А як це інакше назвати?

    Коли я прочитав у газеті за 23 листопада колективний лист „А чи голодомор це був?”, моєму обуренню не було меж. Подумав, кому це вигідно, закриваючи очі на злочини більшовиків, знищувати пам’ять людську. Я ніколи не повірю, що ті 36 чоловік, які підписали того листа, ходили попід хатами, збираючи підписи, бо це – люди похилого віку. Просто знайшлася людина, яка, здається мені, написала цю статтю і пішла збирати підписи.
    А я знаю інше з розповідей нині покійної моєї бабусі, яка жила в Тарасівці. Це село дуже бідувало під час голоду. А ще дужче бідувала сусідня Новосергіївка, де жили й нині живуть працьовиті люди, які ніколи не терпіли несправедливості до себе, не терпіли недбайливих керівників, яких їм привозили. Тому й потрапляли в немилість до влади. І в 1933-му так було, коли так звана „продрозверстка” вигребла з села усе, залишивши людей на голодне існування. Думаю, старожили цього села могли б багато розповісти у газеті, як вони пережили той голод.
    Я об’їздив майже всю Україну, бував у Молдавії, на Кубані, в Ставропольському краї. І скрізь при згадці про голод 33-го люди не могли спокійно, без сліз на очах говорити про цей жах. Вони згадували, як за 10 колосків, які батьки несли додому, аби прогодувати голодних дітей, їх відправляли до Сибіру, як їли своїх же дітей, аби вижити.
    Я ніколи не повірю, що ті, хто підписався під тією статтею, не поховав у ті жахливі часи своїх близьких або далеких родичів, померлих від голоду. Нехай згадають, як більшовики заганяли колись у колгоспи селян, як розкуркулювали їх, забираючи останню корову, конячку чи якийсь реманент. Так сталося і з моїм дідом по матері, у якого забрали все. Лишилося п’ятеро голодних дітей. Останній горщик квасолі, що знайшли на печі, і той забрали. Так званих куркулів відправляли до Сибіру. А хто нічого не мав за душею, ішов у колгосп працювати, аби мати хоч мисочку тієї заколоти, щоб не вмерти з голоду.
А чи знаєте ви, автори тієї статті, що Україна була оточена військами НКВС, що не випускали людей за її межі, особливо селян, які проривалися у міста в пошуках шматка хліба?
    Селяни завжди були ображені, принижені, працювали за трудодні, не мали паспортів на відміну від міських жителів і отримували за свою важку працю копійки. І сьогодні, хоча наше село знаходиться лише за 8 км від райцентру, але вважається „глибинкою”. Бо немає у нас ні магазину, ні клубу, ні пошти, ні газу, бездоріжжя, немає й роботи.
    Повертаючись до вище-сказаного, хочу сказати: це правильно, що Верховна Рада прийняла Закон „Про Голодомор 1932-1933рр. в Україні”. Тому хочу запропонувати районній владі створити спеціальну комісію по вивченню історії нашого краю. Треба зібрати спогади та свідчення жителів району, які пам’ятають ті тяжкі періоди. Такі люди, переконаний, є в кожному селі. А зібрані матеріали вивчити і створити свою Книгу пам’яті, де б були вміщені спогади про голодомор по кожному селу. Це потрібно не стільки людям похилого віку, як молодому поколінню. Ця книга буде нашою історією, нашою пам’яттю, яку ніхто не має права перекручувати і зневажати.

Василь КОСТЮК.
с. Тарасівка.

Сайти в мережі Інтернет,
присвячені дослідження проблеми голодомору

Логотип	Назва	Короткий опис	Адреса
	Уроки історії: Голодомор 1932-1933 рр.	Цей сайт створений за підтримки Міжнародного фонду „Україна 3000” у рамках спеціалізованої програми, завданням якої є донесення правди про голодомор до народу України, створення умов для визнання голодомору актом геноциду проти української нації, а також підтримка різних проектів, які сприятимуть формуванню фундаментальної науково-дослідної бази з вивчення різних аспектів історії голодомору.	http://www.golodomor.org.ua/
		Сторінка про трагедію Українського народу, відому під назвою Голодомор. Ця сторінка відрізняється від багатьох інших. Ця сторінка є зусиллям моєї власної волі, яка шукає відповіді на чітко означені питання, які були означені в нашій сторінці "мета".     Як українець, я маю право задавати деякі запитання, які представникам іншої нації є не цікаві, або є некоректні, або, як зараз кажуть, є політично некоректні. Для мене немає некоректних запитань до мого народу, бо я є його частиною і все, що мене хвилює, - це велич моєї нації, її збереження і різквіт, в який я вірю.Микола Пономаренко	http://www.holodomor.org/
САЙТ, ПРИСВЯЧЕНИЙ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ТЕРОРУ ТА ГОЛОДОМОРУ НА ПОЛТАВЩИНІ			http://poltava-repres.narod.ru/
	Голодомор	Сайт про голодомор української діаспори в Угорщині.     Угорщина, 25 листопада 2003 – Увечері 24 листопада 347 депутатів Державних Зборів Угорської Республіки одноголосно проголосували за резолюцію, присвячену 70 роковинам штучного голодомору в Україні. Своїм моральним обов’язком угорські парламентарі поклали спом’янути близько 7 мільйонів жертв голоду а також висловити глибоке співчуття і солідарність родинам і близьким померлих. Національні Збори Угорщини у понеділок рішуче засудили будь-які тоталітарні режими чи поривання до диктатури, які позбавляють громадян гідності та невід’ємних прав на свободу.	http://www.ukrajinci.hu/holod/32-33.htm
	Скільки нас загинуло під голодомору 1933 року?	Кількість полеглих від терору голодом — це розрахункова величина. Вона встановлюється як перевищення над нормальною смертністю населення в місцевості, охопленій голодом. У 1990 році з’явився мій розрахунок жертв голодомору в Україні, вперше побудований на аналізі даних демографічної статистики. З ним співіснують інші версії, позбавлені статистичної основи, але привабливіші завищеними кількісними параметрами для тих, хто надто емоційно (з бромом, як висловлювався Володимир Винниченко) ставиться до минулого. Та історичні міфи небезпечні, бо здатні посіяти недовіру до очевидних явищ, навіть таких, як український голодомор. На Заході є вчені з іменем, які твердять, що в 1933 році в Україні не відбулося нічого особливого.     Думаю, що назріла потреба вийти з проблемою кількісної оцінки жертв голодомору за межі наукових видань. Почну з того, як політики, журналісти і вчені підходили до цієї проблеми в різні часи.	http://www.zn.kiev.ua/ie/show/420/36833/ Стаття з газети "Дзеркало тижня" Автор - Станіслав Кульчицький
	Як нас морили голодом	На основі невідомих досі матеріалів з колишніх таємних архівів простежено геноцид українського народу в XX ст. Уперше в одному дослідженні мовою документів розповідається про три штучні голодомори, що були організовані в Україні, - 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років.	http://www.history.univ.kiev.ua/golodomor/
	Роберт Конквест: "Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор"	Web-версія книги Роберта Конквеста “Жнива скорботи”, що вийшла в 1993 р. у видавництві “Либідь”. Це перший повний український переклад праці відомого західного дослідника радянської історії про жахливу соціальну катастрофу ХХ століття — колективізацію та голодомор 1929-1933 рр.: Частина І. Головні учасники подій: партія, селяни, нація Частина II. Удар по селянству Частина III. Голодовий терор Епілог: наслідки	http://zhnyva33.narod.ru/
Шостий розділ з «чорної книги комунізму» від передиху до «великого перелому» СРСР з 1923 по 1936 рік		Ця книга – про найжахливіші злочини комунізму на планеті Земля.     Ця Ця книга - про фізичне знищення комуністичними режимами своїх народів.     Ця Ця книга - про ракову пухлину більшовизму, яка нещадно знищувала покоління за поколінням у всьому світі і перш за все в Росії.     Ця книга вже видана в багатьох європейських країнах величезними тиражами. Тільки у Франції її тираж склав 300 000 екземплярів - більше, ніж знамениті бестселери. У всіх країнах, на сьогоднішній день, видано 1 000 000 екземплярів. Книга перекладена на 31 мову, включаючи російський і англійський. Інтерес до неї західних читачів великий. (Книга російською мовою)	http://referendym.narod.ru/blackbook.htm

До розділу:
"Політика"
"Баштанка - події"
 

Роботу над сторінкою розпочато 27 листопада 2006 року.