|
|
|
Чи не осінь?.. Справді, осінь...
Ось і осінь...
(Хай банально) – вдвадцятьп'яте вже
знялись
І розтанули журавлики високо.
Де ж ви? Де ви? Я на вас не надививсь.
Що ж ти, осінь? Мов підступниця лукава,
Тихо-тихо рано-вранці підійшла.
Я ж не думав... Я не ждав тебе, їй-право,
Ти вже тут, а я у серпні. Ну й діла.
Вже не так мене і просто здивувати,
Але зараз, як по правді, розгубивсь.
Час і листю, як і птахам, відлітати,
Тільки ж я на нього ще не надививсь.
Одлітає, опадає, одмирає...
Знов галуззя голе очі холодить.
Щоб діждатися травневого розмаю,
Треба душу на морозі остудить.
Так повільно, невблаганно все відходить.
Відійде і те, що прийде ще колись.
Одпливають тихо трави, стежка, води.
Ну куди ви? Я ж на вас не надививсь.
Вічний цей калейдоскоп мене чарує,
Хоч у ньому досить місця для жалю.
Та одне тепер тривожить і хвилює:
Чи ж на все в оцьому світі надивлюсь?
Олександр Вертіль |
ОСІННЯ ПОРА
Осінь - це пора казкова,
Пишнобарвна, калинова.
Скільки є довкола дива!
А природа яка мила!
А врожаї навкруг нас!
Все приніс осінній час.
Та не завжди осінь мила,
Буває вона холодна вона і сльозлива.
Але знаємо весь час -
Осінь вернеться до нас.
Валентова Катерина
ОСІНЬ
Прийшла осіння колотнеча,
Дерев на плечі холоднеча
Лягла, їм колискові сни
Співає вітер до весни.
Влад Вакуленко |
 |
Осінь... Ранній сніг...
Вогнище іскристе -
на стрічки доріг,
на дубове листя...
На принишклий сад,
на твої долоні,
в синій виноград,
на сріблясті скроні...
Відійшло тепло,
почорніли трави, -
а було ж, цвіло
гучно і ласкаво...
І Чумацький Шлях,
і медок, і рута, -
згашено в очах,
здощено, забуто...
Розчинив туман
в воронячих крилах
дух своїх оман -
білопосивілих.
І, немов на сміх,
в листя променисте -
осінь... Ранній сніг...
Вогнище іскристе...
Наталка Усенко |
 |
|
|
