|
|
Заселення села. Військові поселення
Інгулка на початку ХХ століття
Історія села з 1918 по 1920
Соціальна сфера села у довоєнний час
Велика Вітчизняна війна
Повоєнна відбудова села
Життя колгоспу "Ленінський шлях"
Інгулка у 1980 році
Заселення села. Військові поселення
Територія, на якій знаходиться село Інгулка і поблизу від
неї, була заселена ще в глибокій старовині. Про це свідчать знайдені
тут залишки декількох поселень епохи бронзи (III–II тисячоліття до
н.е.) і скіфського часу (VI–II ст. до н. ери).
Сучасне село утворилося в 1945 році, коли в один населений пункт
об'єдналися два – Інгулка і Богданівка.
Інгулка заснована в 1802р. втікачами від турецького ярма
болгарами, яким російський уряд дозволив поселитися на землях
поблизу від річки Інгул. Серед перших жителів села Інгулки були і
українці. Поселення спочатку називалося Малою, або Інгульською,
Болгаркою.
В 1811р. тут налічувалося 206 чоловік (39 сімей). З
1822р., коли болгари поселилися на інших землях, царський уряд почав
переселяти сюди державних селян із Золотоношського повіту
Полтавської губернії. За поселенням закріпилася назва Інгулка (по
найменуванню річки, поблизу якої воно розташовано). Поселенці
відчували гостру потребу у всьому. Не було житла, господарських
приміщень, тяглової сили, інвентарю. Для прибулих сюди поселенців
казна побудувала чотири будинки, в кожному з них поміщалося по 50 –
60 чоловік.
З 1822р. Інгулка стала військовим поселенням, де жилj 764 чол. В
тому ж році вона ввійшла до складу 2-го Бузького уланського полку
3-й Бузької уланської дивізії.
В цій же місцевості трохи раніше Інгулки виникло невелике
поселення, яке в документах зустрічається під двома назвами – Хрін і
Богдановка. В травні 1788р. під час російсько-турецької війни 1787–
1791 рр. тут побував проїздом командуючий Бугським єгерським
корпусом М.І.Кутузов. В його рапорті згадується село Хрін, а на
карті розташування військ воно позначено як Богданове, що, мабуть, є
спотвореним найменуванням Богданівки. Поселялися тут переважно
збіглі кріпосні селяни. З часом вони були закріпачені поміщиками –
власниками Богданівки. Поміщики мали тут 3900 десятини землі. В
1809р. в Богданівці налічувалося 20 дворів з 52 кріпосними чоловічої
та 38 жіночої статі. Селяни піддавалися найжорстокішій експлуатації.
На полях поміщика їм доводилося працювати три – чотири дні в
тиждень. Крім того, вони повинні були виконувати різні повинності.
З часом населення обох сіл збільшилося. Так протягом 1840–1841рр. в
Інгулку переселили багато селян з Полтавської, Київської і інших
губерній. Через річку Інгул була споруджена переправа: поблизу села
проходив старий Чумацький шлях до Криму. Інгулка входила до складу
Гур'євської, а пізніше – Балацковської волості Херсонського повіту
Херсонської губернії.
Життя військових поселенців регламентувалося суворим режимом. За
щонайменшу провину їх жорстоко карали. По 4–5 днів в тиждень вони
працювали на казну і лише 1–2 дні – на себе. Постійна муштра,
будівництво доріг і казарм не давали можливості поселенцям займатися
своїм господарством. У більшості селян не було робочої худоби,
інвентарю. Поселенці ділилися на господарів і їх помічників. Перші
мали наділи від 12 до 24 десятини, а інші – тільки по шість. Жили
бідняки в глинобитних хатах або землянках, в яких посередині стояла
велика піч, а в сінях знаходилася «кабица» (вогнище). На «покутті»
(під іконами) знаходився довгий вузький стіл, покритий скатертиною,
на якому ставили хліб і сіль. Окрім столу і лавки, інших меблів не
було. Вузькі сільські вулиці влітку утопали в пилу, а весною і
восени тут був непрохідний бруд. Медичних установ і учбових закладів
ні в Інгулці, ні в Богданівці не було.
В 1857р. військових поселенців перевели на положення державних
селян. В 1859р. в Інгулці налічувалося 147 дворів і 1805 жителів.
Селянам Інгулки давали землю, за яку вони платили поземельний (від
десятини) податок. Наділ складав в середньому з 7 десятини на
ревізьку душу.
В 1859р. в Богданівці проживало 223 людини. Через виснажливу працю
на панщині більшість жителів села не могла обробити свої мізерні
наділи. Сім'ї кріпосних страждали від убогості і безправ'я.
Після проведення реформи 1861р. селяни Богданівки отримали наділи по
4–5 десятини, з них 2–3 десятина сінокісних угідь і 2 – орної землі.
Щорічно жителі Богданівки повинні були платити казні за весь наділ в
середньому по 35 крб. викупних платежів і різних податків. Багато
селян не мали змоги виплачувати такі суми.
В 1865р. жителі Інгулки скаржилися у волость на священика Бібікова,
який за освячення колодязя брав рубель сріблом, а на свято ходив по
селу, читаючи молитву, і вимагав з кожного двору пуд зерна. В своєму
листі селяни обурювалися грубою поведінкою священика, який часто в
«божому храмі» обсипав їх лайками, залякував «божою карою».
Згідно закону від 24 листопада 1866р. про поземельний устрій
державних селян за жителями Інгулки закріпили ті наділи, які
знаходилися в їх користуванні до реформи. Проте розмір щорічної
державної оброчної податі, яку вони повинні були платити,
збільшився. В 1886р. селян перевели на викуп. Оброчну подать
замінили викупними платежами, їх було слід виплатити протягом 44
років. З розвитком капіталізму посилювався процес обезземелення
основної маси трудящого селянства. Бідняки Інгулки, не маючи
інвентарю і худоби для обробки своїх наділів, вимушені були
продавати їх за безцінь або віддавати в оренду кулакам. В 1906р. в
Інгулці налічувалося 453 селянські господарства, з них 9% складали
безземельні і малоземельні, наділи яких не перевищували 7 десятини,
тоді як 7% куркульських господарств мали по 25–40 і більше десятин
кращої землі.
Інгулка
на початку ХХ століття
На початку XX ст. в Богданівці з 61 селянського господарства у 13%
не було землі, 40% були малоземельними (від 1 до 7 десятини). 9,5%
куркульських господарств мали по 25–40 десятини землі, у 13%
селянських дворів не було ніякої худоби, у 9%– коней та інвентарю. В
той же час 11 заможних господарств мали по 3–7 пар коней.
Події першої російської буржуазно-демократичної революції, виступи
робітників Миколаєва, агітація революційно налаштованої
інтелігенції, у тому числі вчитель Інгульської школи Г.В.Моршакова,
сприяли зростанню політичної свідомості селянства. Весною 1905р.
жителі Інгулки вирубали дерева в плавнях поміщика Шардта. Для
придушення виступу прибув загін, в якому налічувалося більше 50
козаків. Увірвавшись в сільську школу, карателі побили вчителя Г.В.Моршакова,
якого потім відправили до в'язниці і розстріляли. Були покарані й
інші учасники виступу. Влітку 1905р. селяни Інгулки спалили урожай і
садибу землевласника Кранцфельда, вирубали частину його лісу,
розділили зерно. Вони вимагали конфіскації поміщицької землі,
підвищення платні поденним робітникам, восьмигодинного робочого дня.
Часто приєднувалася до цих виступів і біднота Богданівки.
В 1909р. 35
господарств Інгулки і Богданівки володіли 2550
десятинами, що складало 44% всіх земель. Вони заснували хутори
Надєждовку, Штейнгут та ін. 100 десятини належало церкві. В той же
час більше 60 селянських господарств Богданівки мали всього 234
десятин. В 1916р. в Інгулці налічувалося 10% куркульських
господарств, 30% середняцьких і 60% бідняцьких.
З 1915р. Інгулка стала центром волості. Тут двічі в рік проводилися
ярмарки, щонеділі збиралися базари, були три шинки. Багато місцевих
жителів займалися промислами і торгівлею. Працювали паровий млин,
маслоробня, був магазин. В 1896р. населення Інгулки складало 2086
чоловік, Богданівки – 351. Невпорядковані вулиці обох населених
пунктів мали убогий вигляд. По медичну допомогу населенню Інгулки і
Богданівки доводилося звертатися в інші села.
Більшість жителів обох сіл не знала грамоти. В Інгулці в 1860р.
почала функціонувати приходська школа. Необхідних засобів і
відповідного приміщення для неї не було, тому в 1880р. її закрили.
Через вісім років тут відкрили однокласну церковноприходську школу,
де навчалося 70 хлопчиків і 12 дівчаток. В звіті про роботу
Інгульської церковноприходської школи за 1901р. повідомлялося, що 45
дітям відмовлено в прийомі через брак місць. Тільки в 1910р. в
Інгулці почали працювати двокласна церковноприходська школа. В
Богданівці перша земська школа відкрилася в 1897р. Протягом 1900р. з
50 учнів цієї школи 11 залишили навчання через важкі матеріальні
обставини. Більшість дітей бідняків відвідувала заняття тільки
взимку, весною ж вони йшли батрачити. Перша світова війна погіршила
і без того важке положення бідноти. Багато чоловіків відправили на
фронт. Посівні площі скорочувалися, поля
заростали бур'янами, знизилися урожаї. В 1916р. в Інгулці і
Богданівці відбулися виступи жінок, що вимагали повернути з армії їх
чоловіків і синів, а також припинити подальшу мобілізацію в армію і
реквізицію худоби.
Історія села з 1918 по 1920
В січні 1918р. в Інгулці встановлена, вибрана
волосна рада, до якої увійшли Д.Т.Цуркан (голова), X.С.Поливченко,
І.С.Задирака, К.Я.Пархоменко, Г.Ф.Білоус та ін. У складі ради були
також депутати від Богданівки.
Під керівництвом ради біднота Інгулки і Богданівки почали ділити
землі між безземельними і
малоземельними. В березні 1918р. революційні перетворення в селі
перервало вторгнення німецько-австрійських військ. Разом з
окупантами повернулися поміщики. В грудні 1918р. на зміну
кайзерівцям прийшли англо-французькі інтервенти, що «господарювали»
тут до 2 березня 1919р., поки їх вигнали частини Червоної Армії і
партизанські загони.
Після звільнення Інгулки від ворога тут була вибрана Рада
робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Головою її
став А.3.Литвиненко, а рада в Богданівці очолила Д.Т.Цуркан. Поради
приступили до перерозподілу землі – на кожного члена сім'ї
нарізалося по 2,5–3 десятина. 19 серпня 1919р. обидва села захопили
денікінці. Для боротьби з білогвардійцями під керівництвом
Миколаївського тимчасового більшовицького підпільного комітету
почали створюватися партизанські загони. В жовтні 1919р. жителі Інгулки і Богданівки
приєдналися до Баштанської республіки. В листопаді в ці села
увірвалися денікінці і разом з куркулями почали жорстоку розправу
над населенням. Були вбиті батраки І.С.Циганенко, Ф.В.Стасюк,
Е.Ф.Іщенко, І.Т.Івасик.
В кінці січня 1920р. частини 41-ї стрілецькій дивізії звільнили
Інгулку і Богданівку від денікінських банд. 12 лютого того ж року
утворений Інгульський сільський ревком, а 23 лютого – волревком, що
поширив свою владу і на Богданівку. При волревкомі в кінці лютого
1920р. був створений перший партосередок. Волревком приступив до
здійснення декретів радянської влади – у багачів відібрали
маслоробню, магазин, паровий млин, розділили поміщицьку і надлишки
куркульської землі. Ревкомовці разом з активістами села забезпечили
виконання продрозверстки. 27 березня 1920р. в Інгулці відбувся загальний збір, на
якому вибрали постійний орган влади – Раду робітничих, селянських і
червоноармійських депутатів (голова І.І.Топчій). Того ж дня
відбулися вибори і в Богданівці, де раду очолила
І.Н.Павленко. Ревкоми передали свої повноваження вибраним радам.
В серпні 1920 р. в селах створено комнезами.
Комнезами очолили П.Г.Мартинов і Д.Т.Цуркан. В тому ж місяці
організований Інгульській волосний КНС. Комнезами вивели з складу
земельних комісій заможних селян, контролювали розподіл і
використовування земельної фундації. КНС допомагали обробляти землю
сім'ям червоноармійців, надавали допомогу хворим і пораненим
червоноармійцям, зібрали для них серед населення багато різних речей.
Восени 1920 року створено Інгульській волревком, очолював його Я.Ф.Куречко.
На мітингу селян, проведеному за ініціативою волревкома і
комнезама, було вирішене створити кінний загін у складі 40 чоловік.
Формувався він з жителів всієї волості. Загін влився в 1-й
кавалерійський полк ім. Незаможних селян, яким командував
Г.М.Іщенко. Бійці охороняли тили Південного фронту. Після закінчення громадянської війни населення ще довго
відчувало її важкі наслідки – не вистачало хліба і інших продуктів
харчування, взуття, одягу. Після неврожаю 1921 р. почався голод.
Соціальна сфера села у довоєнний час
В 1924 р. в Інгулці сформувався сільський партійний осередок,
секретарем якого вибрали Г.Ф.Белоуса. В тому ж році створений
комсомольський осередок. Долаючи великі труднощі, селяни
відновлювали зруйноване господарство. На прохання активістів
земвідділ повіту посилав в Інгулку агрономів, що допомагали селянам
оволодіти агротехнікою. Ще у вересні 1920 р. почала працювати
прокатна станція, а при ній – майстерня по ремонту
сільськогосподарських машин і інвентарю. Через два роки тут створили
сільськогосподарське кредитне товариство, яке надавало значну
допомогу селянам, особливо біднякам. В серпні 1922 р. загальний збір
комітету незаможних селян Богданівки вирішив організувати першу
артіль – «Своя праця», в яку спочатку вступили 26 чоловік (дев'ять
бідняцьких господарств). За артіллю було закріплено 83 десятина
землі. Вона мала 8 возів, 3 букери, 2 жниварки, віялку, корову.
Через рік це колективне господарство змогло придбати чотирьох коней,
ще одну корову і віялку. В 1922 р. в Інгулці створюються артілі і ТОЗи – «Плуг»,
ім. Шевченко, «Серп», а в Богдановці – ім. Ілліча,
«Схід». В 1925 р. організовано садово-виноградарське товариство
«Червоний почин», а через рік – машинно-тракторне товариство
«Червона дружба». В 1926 р. Інгульська сільрада провела місячник
кооперації селян, унаслідок чого різними формами кооперації було
охоплено 98 чоловік. Значно розширилася в ті ж роки площа
Богдановського плодопитомника, закладеного на 5 десятині ще в 1907
р. земством. Розплідник забезпечував саджанцями плодових дерев
артілі і селянські господарства Інгулки, Богданівки і сусідніх сіл.
Партійні і радянські органи багато уваги уділяли розвитку охорони
здоров'я, народної освіти і культури. Вже в 1920 р. в Інгулці
працювали медпункт, дві початкові школи. Наступного року відкрили
дитячий будинок для сиріт. З 1923 р. функціонував сільський клуб.
При ньому відкрили бібліотеку, були створені драматичний, хоровий,
музичний і інші гуртки.
З року в рік росла політична активність селян. В 1921 році вони
передали 60 тис. крб. на споруду пам'ятника радянським воїнам,
загиблим в роки громадянської війни, який був споруджений в Інгулці.
В грудні 1923 р. Інгульській КНС здав 5400 крб. на будівництво
літака «Незаможник». В тому ж році сільська рада провела місячник
ремонту червоних казарм. В 1923 р. комнезамовці зібрали і відіслали
до фонду допомоги жителям японських міст, потерпілих від землетрусу,
більше 5 тис. крб. В Богдановці була створена первинна організація
МОПР. На 15 жовтеня того ж
року з 733 селянських господарств Інгулки і Богданівки колективними
формами господарювання було охоплено 250. В листопаді 1929 р.
сільгоспартілі і ТОЗи Інгулки (всього 295 господарств) об'єдналися в
один колгосп «Інгул», головою якого вибрали двадцятип'ятитисячника,
робочого Чорноморського суднобудівельного заводу А.І.Благодатного. В
1930 р. колгосп «Інгул» об'єднував 75% селянських господарств. В
тому ж році його розукрупнили на три – ім. Калініна, ім.
Петровського і ім. Постишева (пізніше отримав назву ім. Андрєєва).
Тоді ж була організована сільгоспартіль і в Богданівці. В 1937 р. на
базі колгоспу ім. Калініна створили два – ім. Гіркого та ім.
Калініна.
Значну допомогу господарствам надавали трудящі Миколаєва. Вони
побудували майстерню по ремонту сільськогосподарського інвентарю.
Велику роль в технічному переозброєнні колгоспів зіграла Інгульська
МТС, організована в 1936 р. Перед війною вона мала свій в
розпорядженні 75 трактори, 27 зернові комбайни і іншу техніку.
На початку 1937 р. в колгоспах Інгулки і Богданівки працювали 1290
чоловік. За господарствами було закріплене понад 6700 га землі. В
сільгоспартілях налічувалося 16 сівалок, 38 жаток, 28 віялок,
автомашина і інша техніка.
Колгоспи мали близько 1650 голів великої рогатої худоби, 461 кінь,
558 свиней, 1500 овець, понад 3 тис. голів птаха. В 1939 р. артіль
ім. Гіркого
стала учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.
Серед сільських трудівників виросли справжні майстри – перший
тракторист Інгулки М.Р.Фаріонова, тваринники Л.С.Волощук і
А.А.Фольварченко, доярка М.С.Літовец, рільник Е.С.Стасюк. В 1937 р.
в Інгулці побудували лікарню на 60 ліжок, в ній трудилися сім
лікарів і 15 чоловік середнього медперсоналу. Для малюків відкрили
п'ять дитячих ясел. Працювали дві початкові і середня школи. В них
25 вчителів навчали 443 учні. Повністю була ліквідована
неписьменність серед дорослого населення. Здійснювалася радіофікація
будинків колгоспників. Функціонували клуб, бібліотека, звукова
кіноустановка, дві хати-читальні і два червоні кути. Почалося
будівництво ще одного сільського клубу із залом для глядачів на 450
місць. В 1940 р. в центрі Інгулки споруджений пам'ятник В. І.
Леніну.
Велика Вітчизняна війна
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, багато жителів Інгулки і
Богданівки встали на захист Батьківщини. Трудівники села працювали,
не жаліючи сил, щоб своєчасно прибрати урожай, дати Червоній Армії
більше продуктів. З наближенням фронту сільрада, дирекція
машинно-тракторної станції, правління колгоспів почали евакуацію
людей. В східні райони країни вивозилися техніка, колгоспна худоба.
Поблизу від Інгулки розгорілися запеклі бої. 55-й стрілецький
корпус, яким командував генерал К.А.Коротєєв, двоє діб стримував
натиск ворога. 16 серпня 1941 р. німецько-фашистські загарбники
увірвалися в село. Жителів примушували працювати в полі, будувати
військові зміцнення. Гітлерівці жорстоко знущалися над людьми,
кидали їх в підвали, де залишали на декілька днів без їжі і води. За
відмову працювати на будівництві військових споруд і нез'явлення на
польові роботи були страчені А.А.Іщенко, А.М.Іщенко, В.Т.Кирільчук,
К.В.Павленко, А.Г.Пухальовіч, А.П.Фаріонова і ін. Понад 250 хлопців
і дівчат німецько-фашистські загарбники відправили на каторжні
роботи до Німеччини. За відмову виїхати разом з відступаючими
військами гітлерівці розстріляли 32 жителі Інгулки. Під час
розстрілу в село увірвалися радянські розвідники, якими командував
сержант Г.В.Жульмін. Вони знищили каральний загін окупантів. 14
березня 1944 р. частини 6-й армії (командуючий – генерал-лейтенант
И.Т.Шлемин), у тому числі 203-а і 224-а стрілецькі дивізії і 23-й
танковий корпус, звільнили село від гітлерівців.
925 місцевих жителів билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, з
них 151 поліг смертю хоробрих, 95 чоловік за мужність і відвагу,
проявлені в боях, нагороджено орденами і медалями. В їх честь
загиблих у роки війни споруджено Пагорб Слави. Окупанти перетворили
на руїни школи, ферми і ін. Майно всіх сільгоспартілей було
розграбовано. Працездатне населення скоротилося наполовину, не
вистачало робочої худоби. Орати доводилося коровами, сіяти уручну. В
кінці 1944 р. початку працювати МТС.
Повоєнна відбудова села
Значну допомогу у відновленні сільгоспартілей надавала трудівникам
Інгулки і Богданівки держава, надаючи позики, кредити, посівне
зерно, худобу. Вже восени 1944 р. всі п'ять колгоспів виконали
зобов'язання перед державою. Сільгоспартіль ім. Гіркого, наприклад,
здала 2500 цнт. зерна, крім того, понад план – 800 цнт.
В квітні 1944 р. була відновлена лікарня. Відновили роботу школи. З
шкільних меблів залишилося лише дві парти. Жителі приносили в школу
власні столи і лави.
Колгоспники обох сіл докладали всі зусилля, щоб прискорити перемогу
над ворогом. Так, вони брали участь в зборі грошей на танкову колону
«Колгоспник Миколаєва», активно підписувалися на державні позики.
Зокрема, в травні 1945 р. робочий Богдановського плодопитомника
М.X.Калашник підписався на 4-у Державну позику на 10 тис. крб.
Його
прикладу пішли багато місцевих жителів. Після закінчення Великої
Вітчизняної війни швидшало відновлення зруйнованого господарства. В
1945 р. Інгулка і Богданівка злилися в один населений пункт, що
отримав назву Інгулка. В 1949 р. всі колгоспи успішно виконали план
хлібоздачі. В 1950 р. з п'яти сільгоспартілей утворені дві – ім.
Андрєєва і ім. Калініна. Їх об'єднання сприяло більш швидкому
розвитку всіх галузей сільськогосподарського виробництва.
За роки першої післявоєнної п'ятирічки в основному був ліквідований
збиток, нанесений господарствам Інгулки війною, збільшилися в
порівнянні з довоєнним рівнем посівні площі, поголів'я худоби.
Значні зміни відбулися в області охорони здоров'я, народної освіти,
культури. В 1950 р. в Інгулці працювали амбулаторія і лікарня на 35
ліжок з трьома відділеннями – терапевтичним, пологовим і дитячим.
Медичну допомогу жителям села надавали чотири лікарі і 32 люди
середнього і молодшого медперсоналу. Функціонували початкова і
середня школи. В них 26 вчителів навчали 200 що вчаться. В
сільському клубі були створені кухлі художньої самодіяльності –
драматичний, хоровий, танцювальний, які відвідували 25 чоловік. При
клубі була кіноустановка. Працювала бібліотека, фундація якої
складала близько 900 книг.
Самовіддано трудилися колгоспники в подальші роки. Сільгоспартіль ім.
Калініна в 1956 р. стала учасником ВСХВ. Значних успіхів добилися
трудівники плодопитомника. Площа його складала 150 га, щорічно тут
вирощували по 70–80 тис. плодових і 100–120 тис. декоративних
саджанців і одержували близько 50 тис. крб. прибутку.
Життя колгоспу "Ленінський шлях"
В 1958 р. колгоспи ім. Андрєєва і ім. Калініна об'єдналися в одне
крупне багатогалузеве господарство «Ленінський шлях», за яким біло
закріплено 9805 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 7526 га
орних земель. В тому ж році у зв'язку з реорганізацією МТС колгосп
придбав 37 тракторів, 26 зернових і інших комбайнів. Машинний парк
мав 24 вантажні і три легкові автомашини, 25 електродвигунів.
Працювала майстерня по ремонту сільськогосподарської техніки.
Завдяки зростанню механізації, упровадженню новітніх досягнень
агрономічної науки підвищилася врожайність колгоспних полів. Вже в
1958 р. господарство отримало по 22,7 цнт. зерна озимих з кожного
гектара.
Зміцнення економіки колгоспу, збільшення його доходів дозволили
виділити засоби на будівництво. Протягом 1960–1962 рр. побудовано
три ферми і відгодівельний пункт на 2 тис. голів. Основні виробничі
процеси в тваринництві були механізовані.
Колгосп «Ленінський шлях» добився високих показників в
соціалістичному змаганні На честь Ленінського ювілею і занесений на
районну Дошку шани. Передові комбайнери П.І.Кравченко і
Н.Т.Шевченко, зібравши урожай з 260 га, намолотили кожний по 5 тис.
цнт. зерна. По 26 поросят від кожної свиноматки отримав очолюваний
М.С.Білоус колектив свиноферми, який також був занесений на районну
Дошку шани. 83 кращі трудівники колгоспу нагороджено медаллю "За
доблесну працю".
В 1974 р. замість існуючих раніше рільничих і тракторних бригад,
тваринницьких ферм були утворені цехи. Основною виробничою одиницею
в рільництві став механізований загін. Оплата праці членів загону
проводилася по акордно-преміальній системі. В колгоспі значно
підвищилася продуктивність праці. План виробництва зерна в дев'ятій
п'ятирічці колгосп виконав на 104%. Врожайність в середньому склала
23,8 цнт. з гектара. Господарство перевиконало плани продажу державі
молока, яєць, шерсті. В 1977г. сільські трудівники отримали по 29,5
цнт. зернових з гектара. Чистий дохід склав 581 тис. крб. при плані
187,4 тис. рублів. Колгосп «Ленінський шлях» став крупним
багатогалузевим господарством. З кожним роком тут все більше
проводиться сільськогосподарській продукції. В 1976–1980 рр.
врожайність зернових склала 24,5 цнт. з гектара. Збільшується
поголів'я суспільної худоби. В колгоспі розводять велику рогату
худобу червоної степової породи, свиней білої української породи. В
1980 р. в господарстві налічувалося великої рогатої худоби 2300
голів, овець – 2000, птахи – 2500 голів. В десятій п'ятирічці з
розрахунку на 100 га сільгоспугідь було проведене 315 цнт. молока.
В 1980г. на полях колгоспу працювали 56 тракторів, 17 комбайнів, 29
автомашин і багато іншої техніки. Значні енергоресурси господарства.
Якщо в 1970 р. колгосп мав свій в розпорядженні 191 електродвигун,
то в 1980 г.– вже 417. Тільки в 1976–1980гг. побудована механічна
майстерня і механізований струм, упроваджується поливна система
землеробства.
Середньомісячна оплата праці в колгоспі «Ленінський шлях» складала
114 крб. Збільшилося заробітчанство механізаторів. Якщо в 1976 р.
механізатор в середньому в місяць заробляв 180 крб., то в 1980
г.–250–280 крб. Широкий розмах придбало житлове будівництво. В
50–70-е роки тут побудовано більше 500 будинків, що упорядкували.
Колгосп надає індивідуальним забудовникам грошові позики, будівельні
матеріали. Сім'ї колгоспників жили в достатку, вони мали в
особистому користуванні 40 автомобілів і близько 300 мотоциклів.
Інгулка у 1980 році
За
післявоєнний час в селі з'явилися дві нові вулиці. Споруджений
адміністративний корпус правління колгоспу і сільської Поради,
двоповерхова будівля середньої школи, магазини і ін. Заасфальтовано
20 км вулиць і тротуарів, прокладено 20 км водопроводу. Діє
автоматична телефонна станція.
В 1980г. працювали підприємства побутового обслуговування. В будинку
побуту – ательє мод, фотоательє. Готель. До послуг жителів – дев'ять
спеціалізованих магазинів, кафе. Товарообіг торгової сіті в 1976 р.
складав 2,2 млн. крб., в 1980 г.–3,1 млн. рублів. В 1980г.
функціонувала дільнична лікарня на 85 ліжок на двох лікарів і 13
фахівців з середньою медичною освітою, два дитячі сади. середня і
заочна школи – 418 учнів, 37 вчителів. Інгульська середня школа
працювала з продовженим днем, і триразовим харчуванням.
Багато випускників Інгульської середньої школи сталі вчителями,
інженерами, агрономами, економістами, лікарями, офіцерами Радянської
Армії. Уродженець села К.В.Задирака – доктор математичних наук.
В будинку культури на 420 місць, в гуртках художньої самодіяльності активну участь брали більше 40 жителів
села. Тут регулярно демонструвалися кінофільми, влаштовувалися
концерти художньої самодіяльності, читалися лекції, доклади.
В колгоспній і шкільній бібліотеках налічувалося 25,5 тис. книг.
Була в Інгулці первинна організація Української спілки охорони
пам'ятників історії і культури. В ній налічувалося 865 чоловік.
Бюджет сільської Поради на 1980 р. складав 20,5 тис. крб., з них на
розвиток культури було виділено 6,02 тис. крб., на охорону здоров'я
– 2,02 тис. крб. Крім того, додатково з районного бюджету на охорону
здоров'я асигновано 74,8 тис. крб., на народну освіту – 45,7 тис.
рублів.
Джерело:
"История городов и сел Украинской ССР"
"Николаевская область",
Інститут історії Академії наук УССР
Київ, 1981 рік
Переклад, редагування тексту:
О.В.Гайдаш, В.М.Гонта
|
|
