|
|
Баштанський район, новини Баштанщини, новости Баштанского района, м. Баштанка, пров., у мiстi Баштанка Миколаївської областi, ремонт школи в м. Баштанка,
фестиваль-конкурс української поезії, сайт української поезії,
Баштанка Вулиця, будинок, Баштанки Миколаївської обл., мiсто Баштанка , рiдний
край, Баштанська республiка,
фермери із міста Баштанка, Баштанського району, Баштанка Николаевской области,
Баштанка, містечко Баштанка
Історія села Привільне
(за матеріалами Привільненської ЗОШ І-ІІІ ст.)
Привільне – село, центр сільської ради. Знаходиться на правому
березі річки Інгул, в 15 км на північний захід від районного центру
і 18 км від залізничної станції Новополтавка на лінії Миколаїв –
Волинська.
Населення – 3665 чоловік (за даними 1992 року).
Село простягнулося з півночі на південь на 7 км. Сільській раді
підпорядковано село Новобирзулівка. З 1923 по 1927 і з 1935 по 1959
роки, за винятком періоду окупації. Привільне було райцентром.
Місцевість, де розташоване село, заселялась різними народами ще з
глибокої давнини. Про це свідчать знахідки археологів, виявлені під
час розкопок на півночі Привільного, біля с. Старогорожене, які
велись по Інгулі з 1965 року співробітниками інституту археології
Академії наук України.
Біля Привільного і Старогорожене знайдено два поселення, клад
бронзових знарядь праці; розкопані кургани епохи бронзи (ІІІ-ІІ
тисячоліття до н.е.) з похованням в кам’яних розписних ящиках. Біля
Привільного і Новобирзулівки знайдено античні поселення (ІІІ-ІІ с.
до н.е.) і перших століть нашої ери, а також розкопані захоронення
кочівників ІХ-ХІІІ століть.
Що стосується дати заснування Привільного, то в переважній більшості
архівних документів значиться: друга половина ХУІІ – початок ХУІІІ
ст. Та ось в 1987 році в Миколаївському облдержархіві було знайдено
документ сільської ради села Привільного за 1923 рік Привільне тоді
поділялося на дві частини і було дві сільради. Перша частина – так
званий „Руський край”; майже до центру і друга частина – від центру
на північ (територія сучасного колгоспу „Приволье”). Так в документі
сільради другої частини села сказано, що Привільне засновано в 1673
році. Фотокопія документу знаходиться в експозиції Привільненського
краєзнавчого музею.
В письмових джерелах Привільне вперше згадується в середині ХУІІІ
століття.
З утворенням Запорізької січі в першій половині ХУІ ст. запорожці
своїми зимівниками (хуторами) зайняли увесь простір північної
частини Херсонської губернії між річками Буг і Дніпро. Таких
зимівників на початку 1770 року було: по Інгулу – 17, Громоклеї –
11, по Бугу – 7. По Інгулу зимівниками були розташовані до містечка
Балацького (нині Христофорівка). Нижче Балацького їх не було. Тоді
тут проходив кордон між Туреччиною і Росією.
В 1756 році, і напевне, 100 років до цього, Запорізький край
поділявся на 5, а потім на 8 паланок. Місцевість понад річкою Буг і
по Інгулу входила в першу, так звану, Буго-Гардівську паланку,
начальником якої був полковник Йосип Ковалевський. В ній
нараховувалось 375 козаків.
На питання, що таке Буго-Гардівська паланка, кошовий Олександр
Беліцький 4 серпня 1760 року писав:
„В урочище Гард (место рыбной ловли) Запорожские казаки прежде сего
и ныне ежегодно в летнее время, для ловли рыбы, отправляются из Сечи
и из зимовников, и тамо через все лето даже до самой осени находятся.
А как это уже самое граничное место, то для сохранения онаго и
поимки воров, також для порядочности между рыбаловами и козаками, от
коша полковник с особенного пристройного командою козаков
запорожских туди отправляются. На зимне же время в ближние к Сечи
места, а именно в Великий и Малый Інгул (Інгул и Ингулец)
проходять.”2
Привільне було засновано запорізькими козаками входило до складу
Буго-Гардівської паланки. Це підтверджується статекономічним описом
Херсонського повіту за 1890 рік, де в главі „Походження населення”
говориться, що із 342 населених пунктів херсонського повіту 32 –
запорізьких, в тому числі Нова Одеса, Барвінцевка (Леніне), Улянівка,
Привільне, Балацьке, Новий Буг та інші.
Крім козаків, що несли сторожову службу в селі поселялися збіглі
селяни-кріпаки, які тікали від кріпацького гніту. Після ліквідації
Запорізької січі (1775 рік) частина козацького населення, уникаючи
закріпачення, залишила Привільне.
На цей період припадає поява в селі російських
старообрядців-розкольників. Вони переселялися із Московської,
Калузької і Чернігівської губерній, особливо в час релігійних
гонінь. Не випадково Привільне в той період називали розкольницьким.
У письмових джерелах так і повідомлялось: „У1787 році у
розкольницькому селі Привільному була одна каплиця для богослужіння,
103 поселянських двори, 1216 душ населення, з них 414 чоловічого
населення складали розкольники.
В селі був старшина, староста, виборний, зборщики, сотський і десять
десяцьких.
В зв’язку з формуванням Бузького козацтва війська, в 1788 році, не
дивлячись на протест старообрядців, всі розкольницькі села, в т.ч. і
Привільне, було перетворено в козацькі, а їх населення – у
військовий козацький стан. Після ліквідації в 1797 році Бузького
війська ці поселення знову було переведено на становище державних
селян.
З метою духовного перевиховання розкольників царський уряд у
примусовому порядку переселяв в їх середовище однодворців,
українських козаків та казенних селян православного віросподівання.
Ці малороси (українці) були здебільшого вихідцями із Полтавської,
Київської та Подільської губернії і складали головну масу
народонаселення Херсонської губернії. В Привільному на місці
колишньої розкольницької каплиці в 1793 році була побудована
одиновірницька церква. Залишки її збереглися донині на садибі
Парафило М.І. (вул. Лугова). Але ворожнеча між двома релігійними
общинами примусила будувати православну церкву, яка була відкрита в
1817 році. Це відбилося й на забудові нашого села, яке розділилось
на дві частини. В першій - російське населення, з числа колишніх
розкольників, в другій – українське.
Широта простору, чудове місце для розташування дало, очевидно,
привід першим поселенцям назвати село Привільним, від слова „Привольє”.
Недарма існує легенда про те, як три стомлені мандрівники зупинилися
на схилі гороженської гори і були зачаровані краєвидом, який
відкривався перед ними. Одни з них вигукнув: „Какое приволье!”
Можливо це і є одні з перших поселенців – солдат Кукел і селянин
Орловської губернії Романов,5 про яких писав, як засновників села,
Сергій Маркович Бабаєв у 1953 році, готуючи історико-географічну
довідку про наше село.
Селились тут Шафорости із Курської губернії, Гурони – з Орловської,
Загоруйки – з Басарабії6, втікачі з Білорусії. Засновник династії
Ярмаків – Никифор Шляхов на початку ХІХ ст. був привезений з Сибіру
н поселення в Привільне. Тут він і залишився. Мітків Михайло
Михайлович приїхав з Орловської губернії на будівництво Покровської
церкви, яка будувалася з 1884 по 1889 рік. Згодом він перевіз сюди й
свою сім’ю. Харламов Макар – прадід Покотило Ольги Іванівни (по
матері) приїхав з Курської губернії на сліпій конячині, поселився
поблизу Привільного. Можливо Макарушина балка і є пам’ять про нього.
Там жив і його син Федір. А вже онуки Макара – Григорій, Василь і
Купріян переселились в село.7
Так ішло населення села.
В 1820 році із 746 душ чоловічого населення Привільного 220 душ
складали однодворці, 70 козаки, 456 військових поселян і інших. В
сільському господарстві переважало тваринництво. У володінні поселян
було 1350 десятин орної землі, 10474 десятини складали нерозорані
землі і сінокісні угіддя, 150 десятин належало церкві. Населення
крім тваринництва і землеробства займалось допоміжними промислами –
рибальством, бджільництвом, добуванням каменю. Жінки пряли вовну,
прядиво конопель, ткали полотно.8
У цей період тут були розташовані уланські (легка кавалерія) полки.
Привільне оточували земельні володіння поміщиків: Дмитренка,
Забеліна, Бирзулова, Івана Соколова та інших. Вони часто захоплювали
землі місцевого населення.
Так, в 1820 році поміщик Забєлін захопив у Привільнян 4005 десятин
казенно-оброчних земель. Селяни самовільно засіяли її і відрядили до
губернії повіреного із скаргою. Однак Херсонська казенна палата
стала на бік поміщика.9
В період будівництва судноверфі і міста Миколаєва, Привільне двічі
намагалися перевести в адміралтейство, а його жителів - в
адміралтейських поселян. Перший раз це прагнув зробити князь
Потьомкін. Але його наміри не здійснились. 25 травня 1819 року
вдруге було поставлено питання про перевід села в адміралтейство.
Херсонський цивільний губернатор граф Сен-Пр І повідомив
віце-адміралу Ірейгу, що граф Аракчеєв згідно з вказівкою імператора
вимагає зібрати відомості про Станіслав і Привільне і відповісти на
питання: „чи може вся земля, яка закріплена за селянами цих сіл бути
обробленою, якщо їх переведуть в адміралтейство?” В адміралтействі
селяни повинні були три місяці на рік працювати на судноверфі.
Чорноморська виконавча експедиція провела обстеження і всі матеріали
направила Аракчеєву. Незабаром з Петербурга надійшла вказівка: „Поскольку
Станислав и Привольное имеют особое назначение, предполагается по
высочайшему соизволению вместо оных назначить адмиралтейству в
Херсонском уезде селение Березнеговатое и Висунское”.10
З 1819 року на Україні були запроваджені військові поселення.
Царський уряд прагнув здешевіти утримання армії. Адже військові
поселенці не тільки несли військову службу, а й самі себе
утримували. До них відносили перш за все поселення з державними
селянами.
На початку 30-х років ХІХ ст. Привільне теж було віднесене до
розряду військових поселень і увійшло до Бузького, а пізніше
Одеського уланських полків.11
При визначенні придатності Привільного для розташування того чи
іншого роду військ говориться: „Привільне придатне для розташування
кінноти. Потрібно три дерев’яних будинки для квартирування офіцерів,
дві взводні стайні і хлібний магазин. В число господарів військових
формувань призначалися гідні до стройової служби корінні жителі
поселень віком від 18 до 45 років бездоганної поведінки. Військові
поселяни працювали для казни по три дні на тиждень, останні 3
робочих дні використовували для своїх потреб. Вони також були
зобов’язані загальним нарядом обробляти суспільні поля, збирати сіно
і хліб для утримання кінноти.
Привільнянам часто доводилось працювати в селі Федорівна (Нова
Одеса), де знаходились склади з зерном.
Всі військові поселяни поділялись на господарів першого і другого
розрядів і не господарів. Господарями першого розряду вважалися ті,
хто мав не менше двох пар робочих волів; господарі другого розряду
мали одну пару волів. До не господарів відносилися ті, хто не мав
робочих тварин. Становище їх змінювалося в зв’язку з появою або
втратою робочих тварин. При реєстрації шлюбу чи народженні дитини
вказувався розряд господаря. Часто бувало так, що господар першого
розряду ставав господарем другого розряду або і зовсім не господарем
і навпаки.
Військові поселення себе не виправдали, тому були розформовані в
1857 році. Привіль ненців знову було переведено до розряду державних
селян. Вони одержали наділи по 7 десятин на ревізьку душу, за які
сплачували подушний та поземельний податки.
Борги, що накопичувалися за селянами, стягувалися з них
немилосердно. Це викликало обурення з боку поселян.
Так сталося і 24 серпня 1859 року. На цей день військовий начальник
Полтавкинської (Баштанської) волості №7 ротмістр Макухін наказав
зібрати сходку. На ній він зачитав нові розпорядження вищих
інстанцій влади, а потім став суворо вимагати сплати боргів за
податки. Поселянин Захарів Миронович Бутенко заявив протест, за що
він був вигнаний зі сходки, а потім і заарештований. Тільки в жовтні
за рішенням Херсонського повітового суду Захарія звільнили з-під
арешту на поруки двох громадян Привільного (один з них рідний брат
Кас’ян Миронович). Без дозволу волосного начальника Бутенка не мав
права покидати село. Дізнання тягнеться до 1864 року, і тільки 27
жовтня 1864 року було винесене рішення, яке припинило справу за
„смертю офіцера Макухін”. А „жалобы поселянина Бутенка 1) на
содержание его под арестом 2) нкакзание его розгами оставить без
последствий”.
Напередодні реформи 1861 року в Привільному нараховувалось 334
двори,2896 душ населення в т.ч. 1444 чоловік. В селі жило 12 євреїв,
8 міщан. Працювало 10 торгових закладів, 37 промислових. В
користування привільнян було 2346 коней, 627 робочих волів, 1320
свиней,5720 овець, 15 кіз і верблюдів.12
Після реформи 1861 року поселяни Привільного землю яка була їм
наділена, мали викупити у держави. Щорічно вони вносили 80 коп.
викупних платежів за кожну десятину, виконували підводну, шляхову та
інші повинності.13
Частина селян, гнана злиднями, покидала рідне село. Протягом
1876-1884 рр.. на північний Кавказ і Ставропольський край з
Привільного пересилилося 76 сімей (1876-38; 1883 – 8; 118 – 30
сімей). Часті неврожаї погіршували становище селян. Особливо
неврожайними роками в Херсонському повіті були: 1868, 1869,
1871,1880, 1883, 1885, 1889, 1891, 1899, 1900 роки, не рахуючи тих
років, коли від посухи страждала менша частина повіту.
14
Після великого неврожаю 1834 року в Росії був виданий закон „Про
народне продовольство”. Ним передбачалася позика населенню з
поверненням хлібом або грішми. Причому кожна сільська громада
відповідала за повернення позики круговою порукою.15 В
неврожайному
1873 році Херсонська губернія видала населенню Привільненської
волості грошима і зерном.
Орендна плата за користування землею була надзвичайно висока.
Особливо під городину. Так, у 1886 році за оренду десятини землі під
городину привліьняни платили 35 карбованців на рік.
Крім грошей подавали ще 100 качанів капусти, 100 огірків, 30
буряків, 2 відра помідорів і 5 купів картоплі. У 1906 році
309господарств села орендували 3249 десятин землі у приватних осіб.
Більшість селян оренду сплачували грішми.
Після 1861 року відбулись зміни в землеробстві; дерев’яний плуг було
замінено залізним; замість ціпа з’явились кінні і парові молотарки.
За період з 1879 по 1884 рік багаті поселяни Привільного придбали 4
парових молотарки. Косу замінила сінокосарка і жатка (лобогрійка).
Витісняються також і вітряки, яких в 1865 році по горі біля
Привільного стояло 43. Поливальні машини використовували артілями із
3-4 господарів по одній машині на кожні 2 десятини.16 В цей період
широко використовувалась наймана робоча сила. В 1888 році найманим
робітникам за день платили:17
Плугар восени і весною - 60-40 коп.
Погонич - 30-20 коп.
Сівач - 70-50 коп.
Косар в жнива - 300-100 коп.
В’язальник снопів - 150-60 коп.
Повному робітнику - 60-40 коп.
Спеціалістами видавалась річна плата. Вона поділилась на 3 ступені:
вищу, середню і нижчу.18
крб.
вища середня нижча
Машиніст 700 450 250
Мірошник 240 120 40
Плотник-столяр 250 135 90
Коваль 250 160 120
Чабан 120 85 60
Пастух 100 75 50
Табунщик, конюх 120 80 60
В 1873 році Привільне стає головним центром. В 1900 році в
Привільному нараховувалось 1141 двір з населенням 7064 душі. В селі
було дві православні церкви, єврейський молитвенний будинок, 3
школи, земська поштова станція, винний склад, 18 магазинів, 2
корчми, на рік збиралось 3 ярмарки, було 50 базарних днів.19
В 1900 році було засіяно 9970 десятин надільної землі і 3340 десятин
орендованої. Загальна середня врожайність становила 12,4 пудів з
десятини. На душу населення посіяно було 1,88 десятин. На кожного
припадало хліба, за винятком насіння 12,6 пуда. Загальна урожайність
зернових з однієї десятини складала:
в 1897 році - 36,3 пуда
в 1898 році - 13,6
в 1899 році - 13,0
в 1900 році - 12,4 пуда
Під кінець ХІХ ст. в Привільному було дві земських школи,
міністерська і церковно-приходська. Земська однокласна школа, що
розташувалась в центрі. Існує з 1973 року. Побудована була
громадськістю. Станом на 1 січня 1900 року нараховувала 6 кімнат та
1 коридор. Дві кімнати були зайняті під класи і чотири для вчителів.
Класи були комбіновані. Становський Кузьма Якович був зав- школою,
вів 1-4 класи, а його дружина Любов Іванівна – другі-траті класи. В
школі викладали російську мову, географію, історію, математику,
Закон Божий (його вів дяк Поляков). В одному дворі зі школою була
розташована Цепенська церква.
В школі навчалось 192 учні, із них 183 хлопчики і 9 дівчаток.
Земська народна школа „на руському краю” відкрита в 1875 році.
Учителям в ній було призначено Казачинського Данила Оменовича. В
школі навчалося 114 хлопчиків і 14 дівчаток.
Міністерська школа (територія сучасного колгоспу „Привольє”)
збудована Міністерством і громадськістю в 1893 році. Школа мала 3
кімнати, із них 2 – класних 1 бібліотека. В школі навчалось 70
хлопчиків і 13 дівчат.
З 1889 року в центрі села при Успенській церкві працювала
церковно-приходська школа. Вона була розташована в пристосованому
приміщенні при церковній сторожці. В 1900 році було збудовано нове
приміщення для цієї школи, стіни якого зберігаються донині на садибі
школи-інтернату. В 1900 році в ній навчалось 42 дівчинки. Через брак
приміщень, відсутність вчителів не всі бажаючі діти Привільного
могли навчатись. Після закінчення однокласного земського училища або
церковно-приходської школи навчання можна було продовжувати в
двокласному училищі (У-УІ класи). У нас було відкрите в 1914 році.
Після його закінчення можна було поступати в середній спеціальний
навчальний заклад.
Майже до кінця ХІХ ст. в Привільному не було медичних установ.
Станом на 1887 рік від 1% до 10% привільнян користувалися допомогою
медиків Херсонського повітового земства. Створений у 80-х роках
Привільненський фельдшерський пункт не набагато поліпшив становище
людей. Лікарня знаходилась за 40 верств – в Новій Одесі. Тільки в
1897 році в нашому селі було відкрито лікарську дільницю, яка
обслуговувала 31630 чоловік, а у 1900 році земство побудувало в
Привільному лікарню на 15 ліжок.
Незважаючи на важкі умови, тут працювали віддано своїй справі
лікарі. Серед них С.К.Дембський. З його ініціативи будувалась
лікарня і була створена хірургічна служба.
До 1926 року лікарню очолював лікар Іван Васильович Кондратьєв, який
віддавав усі сили і знання в роботі і, особливо, для боротьби з
епідеміями холери у 1910, 1918 роках. Про його авторитет свідчить
факт, коли у 1918 році він збирався залишити село, то 135 селян
підписали прийнятого на сході листа і вмовили лікаря залишитись. У
1926 році його перевили в Миколаїв.
На початку ХХ ст. Привільне було досить великим селом – центром
волості. Протягом року тут відбувалось три, а з 1901 року – чотири
ярмарки, 1 раз на тиждень – базар. В селі торгували 18 крамниць.
Розвинуті були ковальська, бондарне, теслярське і чинбарне ремесла.
1905 року в селі працювало 13 ковалів, 3 бондарі, 5 теслярів, 3
чинбарі20.
У 1906 році організовано кредитне, а в 1910 – споживче товариство. В
1910 році був побудований земський склад для сільгоспінвентаря
(зараз – майстерні школи-інтернату).
У 1906 році у Привільному 186 дворів були безземельними, 138 – мали
від 1 до 7 десятин землі, 68 не мали тягла, 250 родин не мали
худоби. В той же час 22 сім’ї багатих людей мали по 50 і більше
десятин землі, 8 заможних господарів тримали по 8-10 голів робочої
худоби, по 10-15 коней.
Відлунням російсько-японської війни 1904-1905 р.р. для Привільного
була загибель на її фронтах батьків Бабаєвої (Іванової) Агафії
Григорівни і Сало (Ігнатченко) Аксінії Олександрівни.
Під час революції 1905-1907 років у Привільному стався стихійний
виступ селян проти багатіїв. Повстали, розброїли і вигнали з села
стражників, розгромили декілька єврейських крамниць. Як розповідав
учасник цього руху М.Т.Федоров. Їх важок Тарас Карпович Бутенко
довго радився з багатим купцем Шалигою В.Н. Тому вони, напевно і
вчинили європейський погром. Бутенко Т.К. був засуджений на 1,5 роки
тюремного ув’язнення. Інші учасники теж були притягнені до
відповідальності.
З проведенням Столипінської аграрної реформи ще більше посилилось
класове розшарування селянства. Уже в 1909 році частина селян
Привільного відділилась на хутори. Всього у волості в 1912 році
налічувалось 29 хуторів, в яких було 12000 десятки землі. Бідніша
частина селянства, втративши землю виїжджала до Сибіру та Казахстану
в пошуках кращої долі. Протягом 1914 року 195 чоловік з
Привільненської волості пересилилася в Тургайський край21. Серед них
Шевченко Кузьма Єгорович, Верба Семен Іванович, Гуров І.В., Савченко
Іван Аксьонович, які переселились в Тургайський край і повернулись в
Привільне.
У 1913 році в Привільному було засноване сільськогосподарське
товариство (згідно Статуту російського уряду від 1898 року для
дрібних сільськогосподарських товариств). Його метою було
запровадження серед членів товариства передових методів ведення
господарства.
Херсонське земство виділяло кошти на придбання машин, знарядь праці
і обладнання при товариствах прокатних станцій. Товариствам видавали
племінних тварин, виписували сільськогосподарські журнали. Жиров
Юхим Васильович з Привільного одержав племінного жеребця по кличці
Каток, а трьом господарям у січні 1917 року було дано дозвіл
сільським сходам на придбання племінних свиней (кнурів).
Перший свій магазин купець Шалигін В.А. збудував на початку ХХ ст.
(тепер там знаходиться контора Привільненського сільпо). Другий
магазин він збудував у центрі (проти кафе) у 1907-1908 рр.. В цей же
час була збудована потре білка (приміщення сучасного кафе).
Дерев’яний міст через Інгул Існував в середині ХІХ ст.
Залізобетонний був збудований в 1910 році. Участь в його з’єднанні
брали росіяни. У 1914 році було відкрито двох-класну школу (У-УІ
Класи). Тепер в цьому приміщенні розташована контора колгоспу „Родина”.
Склад, міст через Інгул, двокласне училище, лікарня, перша і друга
школи збудовані земством.
Перша світова війна покликала привільнян на фронт. Уже в 1916 році
чоловіче населення Привільного порівняно з 1913 р. зменшилось на 820
осіб. Залишившись без робочих рук, господарства бідняків
занепадають. Скорочувались посівні площі, зростала дорожнеча. На
червень 1915 р. ціни на хліб зросли на 50%. Цукор подорожчав на 42%,
сіль і гас – на 66%, мило – на 57%.
Тягар війни насамперед лягав на плечі трудящих, різко знизився їх
життєвий рівень. Та най болючими були людські втрати. Не повернулись
з війни: Бондаренко Семен Сергійович, Домашов Тарас Костянтинович,
Загоруйко Ілля Антонович, Кулик Іван Олексійович, Карпутенко Дмитро
Никонович, Науменко Дмитро Михайлович, Науменко Захар Михайлович,
Савченко Василь Іванович (був розвідником, нагороджений трьома
орденами Георгієвського Хреста і медалями), Сліпокон Іван Романович,
Хрупало Кирило Михайлович, Харламов Омелян Іванович.
Соколік Петро Антонович втратив ногу і став інвалідом; Парафило
Никифор Пилипович внаслідок поранення руки став непрацездатним,
Кирило Кирилович Соколік був нагороджений чотирма орденами
Георгієвського Хреста і трьома медалями. (Він був розстріляний
фашистами в період окупації Привільного – 1943 році). Дістав
поранення і Каратєєв Федір Степанович. Це тільки частина загиблих і
поранених. Імена яких вдалося встановити.
Після лютневої буржуазної революції в Привільному було створено
сільський і волосний комітети. Але ввійшли в них багаті люди села,
які захищали інтереси заможної верхівки. Куркулі виступали на захист
приватної власності, боялись дальшого розвитку революції.
Вони допомагали ліквідувати у селян для потреб фронту хліб і худобу.
Члени сільського комітету, наприклад, на сході в серпні 1917 року,
керуючись телеграмою Тимчасового уряду, попередили привільнян, що
кожен, хто посягне на власність поміщика, підлягає „суворому
кримінальному покаранню”. Звістку про Жовтневий переворот у
Петрограді у Привільне принесли солдати-фронтовики у листопаді 1917
року. Безпосередніми учасниками жовтневих подій були: Кучер Михайло
Пантелейович та Парафіло Андрій Пилипович.
З лютого 1918 року жителі першої частини села обрали Раду селянських
депутатів, яку очолив Іван Прокопович Воронков, волосну Раду
селянських депутатів, головою якої став місцевий бідняк Яків
Олександрович Гуров22. Земельні комісії Ради приступили до розподілу
землі. На кожного їдця наділялося 3.1 десятина.
Але в кінці березня 1918 року в Привільне ввійшли
німецько-австрійські окупанти, які нібито захищали владу Центральної
Ради, яка скоро була повалена і встановлено гетьманську владу
Скоропадського. 5 квітня 1918 року земська управа отримала телеграму
коменданта австрійських військ, які знаходилися в Остапівці, в ній
говорилось:
-„Я требую Привольнянскую волостную земскую управу немедленно
разорушить все население в пределах вашей волости (винтовки,
револьверы, охотничьи ружья). Оружие доставить у волостное правление.
Кроме того, члены волосной управы обязаны явиться в село Остаповку 5
апреля к 4-м часам для важних переговоров. Я приеду с членами
волостной управы в Привольное и мне должно быть вручено ружие”.
Через тиждень надійшло розпорядження військового комісару
українських військ, розташованих в Миколаєві. В ньому говорилось: „Предлагаю
волостной управе незамедлительно доставить в мой штаб резолюцию
общества волости о призвании или власти правительства Украинской
Народной республики. В противном случае не могу поручиться за то,
что германское командование не явится в волость для разоружения
населения и установления власти на местах”.
Селяни першої частини Привільного заслухали на своєму сході це
повідомлення і ухвалили: „Прохати волосну земську управу призначити
делегата із гласних волосного земства і направити в штаб українських
військ з означеним протоколом для одержання відповіді на питання: „Вышеозначенное
общество просит Украинскую центральную Раду через уполномоченного
делегата от волости оповестить наше население о мирном договоре с
Австро-Германией, Турцией и Болгарией. По чьей инициативе были
призваны австро-германские войска, для какой цели и на какой срок?
Как мы должны считать Великороссию нейтральной или враждебной?”23
У відповідь на цей запит з Миколаєва прибув каральний загін німців і
гайдамаків, які поставили в селі свого помічника. З селян стягували
заборгованість навіть за 1917 рік. Поміщик Бутович вимагав від
привільнян сплатити збитки в розмірі 30000 карбованців.
Влітку 1918 року в селі створилися партизанська група в складі:
Кузьми Дорофійовича Кришталя, Гаврила Ілліча Калачова, Григорія
Яковича Каратєєва, Петра Ілліча Каратєєва, Трохима Фадейовича
Сперзіонка.
Переховуючись у плавнях, партизани надавали на обози, забирали
зброю. На початку червня вони напали на маєток поміщика Дудника,
який був попереджений і нападаючих спіткала невдача. В бою був
поранений К.Д.Кришталь. Щоб він не втік із лікарні, біля неї
вартували Домашов Стефан Григорович. Рязанцев Андрій Федорович.
Але з допомогою лікаря Кондраєва Івана Васильовича, який дав
пораненому жіночий одяг. Кришталь К.Д. втік з лікарні. Вартових
посадили в Миколаївську тюрму. Дружини Ромашова і Рязанцева –
Євдокія і Тетяна подали заявку сільській громаді. Першого липня 1918
року громада ухвалила:
- „Просить надлежащие по сему делу власти об освобождении из-под
стражи Андрея Рязанцева и Стефана Домашова на поруки под личную
ответственность общества и части до суда, как людей порядочного
поведения24”.
Після нападу на Дудника були викликані австро-німецькі війська, які
обстріляли Привільне з гармат. Із розповіді очевидців:
„Влітку 1918 року австрійська батарея стояла біля лікарні. У неділю
вони випустили 2 снаряди по Привільному. Один упав за річкою на
руському краю” в районі Покровської церкви, другий в кінці вул.
Набережної. Цей снаряд пробив покрівлю сарая Польшина Івана
Панасовича і упав на сіно. Він не розірвався і господар (артилерист)
виніс на вулицю. До нього підійшов Андрєєв Василь Семенович, теж
артилерист. Він і почав розбирати цей снаряд. В результаті вибуху 7
чоловік, які стояли поруч, загинули зразу. Багато було поранених.
Старик Харламов Сергій в цей час ішов на кінець села. Осколком
снаряда він був поранений у груди і помер. Був поранений у ногу і
став інвалідом Ястребов Іван Пилипович. Всього загинуло і померло
від ран до 26 чоловік”.25
Виправдовуючись по питанню обстрілу Привільного із гармат, начальник
німецьких військ надіслав повідомлення Привільнянській волосній
земській управі, в якому говорилось:
„Пущенные слухи в Привльном о том, что земледелец Дудник как-будто
требовая обстела Привльного из полевых орудий и что эти слухи
являются ложными и что об обстреле Привольного ни начальник
германских войск ни Дудник не знали, а только лишь прибыли для
допроса раненого Кришталя К.Д.”26.
Все, що було взято у поміщиків, селяни повинні були повернути назад.
В червні 1918 року Херсонський повітовий староста в своєму циркулярі
попереджав, що урядом буде вислана комісія для розслідування
самочинного засіву земель в економіях поміщиків і великих
земвласників весною 1918 року.
Голови рад на місцях були замінені старостами, а секретарі –
писарями. Ішов процес відновлення старих порядків.
Восени 1918 року дії партизан Привільного активізувались. На початку
листопада вони розгромили гетьманську варту в Привільному. В грудні
в село ввійшли петлюрівці.
Радянську владу було відновлено тільки в березні 1919 року, коли
частини Червоної Армії вигнали петлюрівців із села. Обрану того ж
місяця Раду першої частини знову очолив І.П.Воронков. Головою
волревкому, а згодом вол виконкому став Я.О.Гуров. Утверджувалася
радянська влада в гострій боротьбі. В травні 1919 року Привільне
захопили григор’євці, які розмістили тут свій штаб. Вони
розстрілювали радянських активістів. 16 червня бійці 3-го
інтернаціонального полку, що прибув з Одеси, вигнали григор’євців з
села.
В червні 1919 року було утворено Привільненсько-Антонівський рай
ревком, а згодом – райвиконком. Головою його був більшовик І.І.Казарцев,
військовим комісаром – Іван Матвійович Таран.
До складу Привільнянсько-Антонівського району входило 9 волостей.
Район був ліквідований в липні 1920 року. Для боротьби з бандитизмом
у червні 19919 р. з колишніх червоних партизанів сформовано
Привільненсько-Антонівський загін під командуванням наймита
комуніста Я.М.Бурбели (пізніше був убитий куркулями)27. В липні
загін увійшов до складу Першого Антонівського комуністичного полку,
командиром якого був Макар Єфремович Губа. Полк був направлений у
розпорядження народного комісаріату військових справ України для
боротьби з бандами Зеленого під Києвом.
В зв’язку з нестачею продовольства сіль комітет і частини
Привільного 3 січня 1919 року на своєму засіданні вирішив звернутися
до пана барона Рено. В рішенні писали: „Слушали с выдаче приговора (постановления)
барону Рено на предмет получения пшеницы до осени этого года в
кредит под поручительство общества 1 части. Постановили:
- «Ходатайствовать перед бароном Рено об отпуске пшеницы для нужд
военнопленных и беднейшего населения общества в количестве 300 пудов
в кредит до осени 1919 г. За исправность возврата пшеницы мы все
ручаемся и обязуемся в полности к первому октября этого года
возвратить на указанное место бароном Рено или же деньгами по
существующим ценам». Председатель комитета И.Кончин. 28
В зв’язку з відсутністю коштів для утримання кошти 29 квітня 1919
року вол виконком на своєму засіданні вирішив повідомити населення
Привільного, що 4 травня цього року відбудуться при вол виконкомі
торги волосної пошти, вартість річного утримання якої дорівнюватиме
12000 крб. Оскільки в цей період не було чітко визначено кому були
підпорядковані економії на території Привільненської волості, вол
виконком 1 травня 1919 року вирішив командирувати в Херсонський і
Миколаївський повіти Каратєєва Федора Федоровича для з’ясування
цього питання. 9 травня Каратєєв доповів, що згідно з рішенням
повіткового земвідділу від 7 травня поточного року Привільненський
вол виконком є господарем у своїй волості.
Вол виконком зразу ж направив у поміщицькі економії своїх комісарів.
В економію Бутовичабув призначений І.С. Архипов, в економію
Подарьової – Н.Л.Безчастний, в економію Рено – В.Г.Шляхов. Садівник
Герц і агроном Михайлов мали ознайомитися із станом справ у цих
економіях.
2 травня 1919 року всі службовці земства були оголошені радянськими
службовцями. Загальним надзвичайним зборам Рад селянських депутатів
Привільненської волості запропоновано затвердити тов. Бланка на
посаді військового керівника, як спеціаліста, який був затверджений
центром. А 9 травня тов. Бланк на засіданні вол виконкому
запропонував прискорити вивіз бібліотеки із економії Бутовича. ЇЇ
розмістили в приміщенні старої крамниці В.Н. Шилигіна (тепер контора
Привільненського сільпо). На посаду завідуючого бібліотекою було
запрошено Котенка Омеляна Семеновича.
У зв’язку з недостачею продуктів харчування вол виконком вирішив
розподілити наявні записи між гостро потребуючими. Але через деякий
час з’ясувалося, що дехто з них продає хліб по спекулятивних цінах
або продав скупникам і спекулянтам. Тому вол виконком зобов’язав
сільські Ради навести суворий облік. На випадом подібного не лише
особи, які продають хліб, але й цілі товариства, до яких ці особи
належать, будуть позбавлятися права на одержання допомоги.
В зв’язку з тим, що рідного роду банди і грабіжники турбували
населення волості. Ф.Ф.Каратєєв, як представник Херсонського повіту,
20 травня 1919 року на засіданні вол виконкому закликав керівництво
волості підготувати населення до будь-яких випадковостей.
Було ухвалено послати начальника міліції, двох міліціонерів і двох
червоноармійців для обшуку населення і вилучення зброї для того, щоб
озброїти надійних людей для захисту всієї волості.
На цьому ж засіданні замість вибувши, у повітовий виконком
Д.Г.Шляхова і Ф.Ф.Каратєєва тимчасово були кооптовані у члени
Привільненського вол виконкому Антон Федорович Сліпокон і в члени
профвідділу А.І.Соловйов.
20-і роки для привільнян були роками участі в комуністичних
експериментах. Так, в липні 1920 року в селі було утворено два
комітети незалежних селян, які очолили син бідняка С.Р.Коломійцев і
комуніст Х.Н.Кришталь. Комнезами контролювали виконання
продрозкладки, виконання гупсової і інших повинностей. В селі велася
активна робота по агітації за колективні форми господарювання. Як
наслідок – у лютому 1921 року була створена на церковних землях
комуна „Висхідна зірка”. Спочатку в ній було7 бідняцьких сімей.
Комуна мала 9 коней, 5 корів, 4 плуги, 3 борони. З часом купили
сіялку, жатку, дві віялки, з січня 1922 року комуна прийняла статут
артілі. В Привільному було створено декілька товариств по спільному
обробітку землі: в 1920 – „Нове Весаче”, в 1921 – „Відрадне”, „Своя
праця”.
В серпні 1922 року 16 бідняцьких, 28 середняцьких господарств
об’єднались в кооперативну спілку „Нива”, а в вересні того ж року
виникли ще дві трудові артілі – ім.. Т.Г.Шевченка і ім..
Г.І.Петровського. В березні 1923 року члени товариства „Нива”
прийняли статут трудової сільськогосподарської артілі, голово. Якої
тривалий час був Х.П.Кришталь.
Восени 1922 року 17 бідняцьких сімей об’єднались в артіль „Труд
незаможних селян”. На кінець 1928 року в селі було 15
сільськогосподарських артілей, які в процесі колективізації на
початку лютого 1960 року були об’єднані в три колгоспи: ім. Карла
Маркса, „Червона Україна” та ім. Сталіна. Розвивалось і
соціально-культурне життя села. Центром культурно-виховної роботи
була хата-читальня і сільський клуб. Діяла бібліотека, три початкові
і одна семирічна школи, три школи. лікнепу, дитячий притулок, в
якому виховувались діти-сироти. В місцевій лікарні на 20 ліжок
працювало три лікарі і 4 медсестри. В 1920 році в Привільному було
відкрито професійну школу по підготовці агрономів.
В 1923 році село було центром Привільненського району.
Утворення колгоспів супроводжувалось посиленням класової боротьби,
яку проводила правляча верхівка Сталіна. В селі було розкуркулено 34
господарства, декілька сімей вислано з села. Торкнулося села і чорне
крило голодомору, хоч в меншій мірі ніж в інших регіонах України.
Як райцентр Привільне стало місцем утворення МТС (1932 р.),
Привільненської автоколони (1938 р.). до війни в Привільному діяв
маслозавод, дві олійниці, пункт по переробці помідорів, три вітряки.
Люди с самовіддано трудились на різних ділянка роботи і добивались
хороших результатів. Так учасниками Всесоюзної сільськогосподарської
виставки стали агротехнік колгоспу імені Сталіна Ф.Піддубний,
бригада тваринників колгоспу ім.. Карла Маркса, а тракторист
Привільненської МТС І.В.Савенко і старший чабан артілі ім. Карла
Маркса Г.Ф.Петренко в 1939-1940 рр. були нагороджені малими
срібними медалями виставки.
Змінювався і побут обслуговування селян. В 1935 році семирічну школу
було реорганізовано в середню школу, дві початкові – в семирічну,
діяла і початкова школа. Працював будинок піонерів, 7 бібліотек,
районний і три колгоспні клуби, лікарня на 50 ліжок, дитяча молочна
кухня, ветеринарна лікарня. В 1932 році було відкрито агротехнікум з
робфаком. З 1935 році видавалась районна газета „Привільненська
правда”.
З початком Великої Вітчизняної війни змінилось життя привільнян. В
селі було створено загін народного ополчення, селяни рили траншеї,
протитанкові рови, будували інші оборонні споруди. Збирався урожай,
евакуйовували техніку, матеріальні цінності, худобу.
12 серпня 1941 року Привільне окупували німецько-фашистське війська.
Почались масові арешти. Гітлерівці стратили в районі 918 громадян,
1766 було вивезено в Німеччину на каторжні роботи.
12 березня 1944 року частини 3-го Українського Фронту звільнили
село. Першими були бійці 138-го гвардійського полку 48-гвардійської
стрілецької дивізії 46-армії. При звільненні Привільного загинуло 59
солдат і офіцерів Червоної Армії, які були поховані в братській
могилі. У 1975 році в ознаменування 30-річчя Перемоги відкрито
Меморіал Слави, де було перепоховано останки всіх загиблих на
території сільської Ради і де знайшли своє пристанище росіяни,
українці, туркмени, вірмени і воїни інших національностей.
На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 1302 жителів села, з
них – 217 осіб не повернулися додому. 310 жителів нагороджено
орденами і медалями, серед них П.Д.Бойко і М.Д.Рубан – орденом
Червоного Прапору, а Г.І.Пегов удостоєний звання Героя Радянського
Союзу.
Григорій Іванович народився 1919 року, після закінчення школи
працював комбайнером у рідному селі. В 1939 року в Червоній Армії.
З1941 року – учасник Великої Вітчизняної війни. В 1943 році закінчив
прискорений курс Сталінградського танкового училища. Воював на
Південному, Брянському, 2-му Українському, Центральному, 1-му
Прибалтійському і 2-му Білоруському фронтах, Нагороджений орденом
Леніна, орденами Червоного прапора і Червоної Зірки. А Указом
Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року командир
танкового взводу молодшому лейтенанту Пегову присвоєно звання Героя
Радянського Союзу. Цієї високої відзнаки він удостоєний за бої
восени – 1944 р. на підступах до м. Тверяй, де ведучи танкову
розвідку, використовуючи хитрість, маневр, мол.лейтенант розгромив
дві німецькі танкові колони, захопив с. Рагувійкай, взявши в полон
гітлерівського генерала, декілька десятків офіцерів і близько 700
солдат.
В ході наступальних боїв взвод Пегова І.І. першим вийшов на берег
Балтійського моря і мол.лейтенант відправив командуванню флягу з
балтійською водою.
Після звільнення села привільняни почали відбудову власних і
громадських будівель, уже в 1944 році були відбудовані МТС і
маслозавод. Відновили роботу лікарні, три школи – середня, семирічна
і початкова, бібліотеки, кінотеатр.
До 1950 року були відновлені довоєнні посівні площі, поголів’я
великої рогатої худоби.
В 1959 році Привільне позбавити статусу районного центру і воно
ввійшло до складу Баштанського району. В березні цього ж року
відбулось і злиття трьох колгоспів в один – велике багатогалузеве
господарство – колгосп „Родина”. Це господарство було кращим в
районі і до реорганізації в сільському господарстві 28 грудня 1989
року на базі колгоспу „Родина” було утворено три господарства:
колгоспи „Родина”, „Приволье”, „Русь”.
В період формування ринкових відносин, пошуків нових форм
господарювання на землі, ці колгоспи були спочатку реорганізовані в
колективні сільськогосподарські підприємства з відповідними назвами
(90-роки), а пізніше в СГ ЗАТ „Родина”, СТОВ „Привільненська” і „Русь”.
В господарствах в 1995 році відбулось розпаювання землі. Пай
становив: „Родина” – 7,6 га, „Привільненська” – 5,71 га, „Русь” –
6,64 га. Одержали працівники і майнові паї. Окремі власники
земельних паїв зажадали працювати індивідуально на своїй землі, інші
– вийшовши з товариств, віддавали свої землі в аренду фермерам і
підприємцям.
У умовах конкретної боротьби, виявилися, нежиттєздатними і
збанкрутували СТОВ „Привільнянське” (2002 р.) і „Русь” (2003).
Земельні наділи їх власниками були передані до СГ ЗАТ „Родина”,
підприємцям, фермерам Савченко В.О., Калініченко А.М., Сухорукому
В.В., Діордіца О.С., Калінін В.О.
Досить успішно працюють трудівники СГ ЗАТ „Родина” під керівництвом
депутата обласної ради двох скликань Базалій Ю.В.
На території села розташоване акціонерне Привільненське
ремонтно-транспортне підприємство, МТС.
В 70-80 роки село прикрасилось численними новими будівлями:
приміщення сільської ради і відділу зв’язку, Будинок культури,
магазин, аптека, 5 двоповерхових багатоквартирних житлових будинків,
дитячий ясла-сад, збудовано водопровід, заасфальтовано центральні
вулиці села.
В 1987 році була введена в дію нова школа, де в 16 класах навчалися
близько 400 учнів і приблизно 24 вчителі (1997-1998 навчальний рік).
В привільному працює допоміжна школа-інтернат, де навчається близько
170 дітей.
На засіданнях виконкому і сільської ради обговорюються питання
господарського, соціального і культурного розвитку. В складі
сільської Ради – 20 депутатів.
Роки економічної кризи в Україні наклали свій від печаток і на
Привільне. Скоротилося виробництво, об’єкти соціальної сфери,
появилися безробітні, частина з яких отримує допомогу в соціальній
службі зайнятості. Зруйнована система торгівлі, перестав працювати
кінотеатр, в занедбаному стані знаходиться Будинок культури,
бібліотека, дитячий садок. Зменшились доходи значної частини
громадян. Разом з тим почав формуватись середній клас за рахунок
підприємців, фермерів, набирає розвитку сфера обслуговування
приватним сектором.
Кількість населення за переписом 2001 року становить 2746 чоловік.
Значно скоротилась народжуваність: в 2002 році народилось 20
немовлят. Депопуляція в ці роки становила відповідно 2000-2002 роки:
26, 28, 45.
Проходить відтік населення за рахунок переїзду в інші населені
пункти, зокрема до м. Миколаєва. В пошуках роботи окремі привіль
ненці виїжджають за кордон (Італія).
В роки існування Радянського Союзу жителі села були учасниками
різних епохальних подій. Так, в складі обмеженого контингенту
радянських військ проходили службу в Афганістані Соколик А.В.,
Покотило В.О., Озеров М.М., Чубко А.В., Шляхов С.Р., Мочарний І.Н.,
Остапенко В.О.
Ліквідаторами техногенної Чорнобильської катастрофи були Киця В.М.,
Рижик В.А., Антонюк В.П. (помер 2000 р.).
Вихідцями з Привільного є доктор медичних наук І.М. Дубогрій,
кандидати історичних наук І.Т. Кулик, М.С. Каратєєва, кандидат
філологічних наук О.С.Філатова (Абрамова), кандидат ветеринарних
наук Л.О.Тарасенко (Шляхова), заслужений артист України З.І.Пащенко,
генерал-майор О.Е.Ткаленко.
1. Миколаїв. Облдержархів. Р-985-1-950, аркуш 13
2. А.Скальковський. История Новой Сечи. Часть 1 1885 г. Стр.211-215.
3. Матеріали для оцінки земель Херсонської губернії. Херсон. Т.
УІ.1890, с.96.
4. Херсонський облдержархів. Статекономічний опис Херсонського
повіту. 1890 р. стор. 133, 134.
5. Миколаївський держархів. Р-2799-2-43, аркуш 12.
6. Там, же.
7. Спогади Покотило (Тихонової) Ольги Іванівни т. ІХ, стор.296.
8. Миколаїв, держархів, ф 335, оп і ст. 232 аркуш 410.
9. Херсон, держархів, ф-14-1-905, арк.81,100,109,127.
10. Миколаїв, держархів, ф-246-1-4 лист 1-3.
11. ПДВІА ф-411 оп-І стр.554, арк.2.
12. Одеський облдержархів. Ф-7-1-234, аркуші 1-10, 51,412-419.
13. Статеконом. Опис Херсонської губернії. 1890. Додаток ст.188
14. Збірник Херсон.земства. 1887 р. доповнення стор. 104-105.
15. 60 лет земству, стор.197.
16. Там же, стор.197.
17. Матеріали для оцінки земель Херсон. Губернії. Т.6, стор. 348.
18. Статеконом. Опис Херсон. повіту, 1890 р. стор. 346-348.
19. Там же, стор.179.
20. Статеконом. Опис Херсонського повіту,1890 стор. 279.
21. Спиок населення міст Херсон.губернії, 1896 стор.468
22. Ремесло і промисли Херсон.губернії, стор.124, 126.
23. Статеконом.огляд Херсон.повіту, 1914 Херсолн 1916 стор.6
24. Миколаївський облдержархів Ф-Р-267-1-1, арк.9,23,28
25. Миколаївський держархів Р-267-1-1 лист.47.
26. Миколаївський облдержархів Р-267-1-1, арк.94
27. Спогади старожилів т.9 стор.200
28. Миколаївський облдержархів Р-267-1-1, аркуш 64
29. Миколаївський облдержархів Р-2232-1-397, аркуш 4-6
30. Миколаївський облдержархів Р-188-1-15, аркуш 128
Матеріали надано вчителями
Привільненської ЗОШ:
Комп'ютерний набір, редагування тексту:
Л.М.Березюк
|
|
м. Баштанка, пров., у мiстi Баштанка Миколаївської
областi, ремонт школи в м. Баштанка
Український Центр духовної
культури, фестиваль-конкурс української поезії
Баштанка Вулиця, будинок, Баштанки Миколаївської обл.
11 жовтня в м.Новий Буг та Баштанка, міста Баштанка, Арбузинка, Баштанка, Березанка, Березнеговатое,
Братское,
м. Баштанка ,вул.Промислова, Баштанка , Баштанщина, мiсто Баштанка , рiдний
край, Баштанська республiка, Гонта Василь,
фермери із міста Баштанка, Баштанського району, Баштанка Николаевской области,
Баштанка, город Баштанка, Миколаївська область, 56100,
проживає в м. Баштанка Миколаївської обл.,
Баштанський район, новини Баштанщини, новости Баштанского района |
Історія села Привільне
(за матеріалами Історії міст і сіл Української ССР)
Привільне – село; центр сільської ради. Розташоване на правому
березі річки Інгул, в 15 км на північний захід від районного центру
і в 18 км від залізничної станції Новополтавка на лінії Миколаїв –
Долинська. Населення– 3618 чол. (1980р.). Сільраді підпорядковане
село Новобирзулівка.
Місцевість, де знаходяться Привільне була заселена ще в глибокій
давнині. Про це свідчать археологічні знахідки. Біля Привільного
виявлено два поселення, знайдений скарб бронзових знарядь праці і
розкопані кургани епохи бронзи (III–II тисячоліття до н. е.) з
похованнями в кам'яних розписних ящиках. Біля сіл Привільного і Новобирзулівки знайдені античне поселення (III–II ст. до н. е.) і
перших століть нашої ери, а також розкопані поховання кочівників
IX–XIII століть.
В письмових джерелах Привільне вперше згадується з середини XVIII
ст. Тут жили кріпосні селяни втікачі, колишні запорізькі козаки, а
також російські старообрядці. В 1787р. в Привільному налічувалося
1216 жителів. Вони входили до складу Бузького козачого війська (з
1769р.), а після його ліквідації в 1797р. були переведені на
положення державних селян.
В 1809р. в селі налічувалося 257 дворів і 1608 жителів. Община мала
1350 десятини орної землі, 10474 десятини нерозораної землі і
сінокісні угіддя, 150 десятин належало церкві. Основними заняттями
населення були скотарство і рибальство. З часом все більше жителів
села переходило до землеробства.
Навкруги Привільного знаходилися землі поміщиків. Прагнучи збільшити
свої володіння, вони прибрали до рук і суспільну землю. В 1820р.
проти волі жителів села 4005 десятини казенних земель було передано
поміщику Забеліну. Селяни самовільно засіяли її і направили
повіреного в губернію з скаргою. Проте Херсонська казенна палата
відстояла інтереси поміщика.
В 30-х роках XIX ст. жителі Привільного були переведені на положення
військових поселенців. Село ввійшло до складу Бузького, а пізніше –
Одеського уланського полку. В 1847р. тут проживало 2800 чоловік. В
1857р. привільненці переведені в розряд державних селян. Вони
отримали по 7 десятини на ревізьку душу. Їм доводилося платити
подушний і поземельний податки. В 1858р. жителі села, очолювані
3.Бутенко, відмовилися платити борги. 3.Бутенко був арештований,
жорстоко покараний і кинутий у в'язницю.
Першу приходську школу з чотирирічним терміном навчання відкрили в
Привільному в 1861р. Згідно закону від 24 листопада 1866р. про
поземельний устрій державних селян за жителями Привільного закріпили
наділи, що знаходилися в їх користуванні. Вони платили державний
оброчний податок, який був більше колишніх платежів. В 1886р. селян
перевели на викуп. Викупні платежі збільшили в порівнянні з оброчним
податком на 45%, їх слід було виплачувати протягом 44 років.
Привільненці виконували гужову, дорожню і інші повинності. Частина
селян, гнана потребою, покидала рідне село. Лише протягом
1883–1884рр. на Північний Кавказ і в Ставропольський край з
Привільного переселилося 38 сімей.
В 1906р. в Привільному 186 дворів були безземельними, а 138 – мали в
розпорядженні 1–7 десятин. У 250 сімей не було худоби, у 68 – тягла.
В той же час в 28 куркульських господарствах налічувалося по 30–40
десятини землі, а у 22 багачів – по 50 і більш десятини. 18 заможних
господарств тримали по 8–10 голів робочої худоби, по 11–15 коней.
Навкруги села розкидалися поміщицькі економії, де використовувалася
наймана праця сільськогосподарських робітників, серед яких було
багато привільненців. Під час революції 1905–1907рр. в Привільному
відбувалися стихійні виступи селян. Вони роззброїли і прогнали з
села наглядачів, розбили лавки багатіїв. 22 грудня 1905р. привільненська біднота брала участь в розгромі економії поміщика
Бутовича в Кашперо-Миколаївці. В кінці грудня викликані поміщиком
карателі розправилися з учасниками виступів. Після цього тривалий
час в Привільному знаходився загін карателів, що охороняв поміщицькі
маєтки.
З проведенням столипінської аграрної реформи ще більше посилилося
розшарування селянства. Згідно урядового наказу від 9 листопада
1906р. було дозволено вихід з общини і закріплення в приватну
власність ділянок суспільної) землі. В 1909р. на хутори виділилися
господарства, що мали разом 12 тис. десятини землі. Найбідніша
частина селян, позбувшись землі, виїжджала до Сибіру і Казахстану у
пошуках кращої долі. Так, тільки протягом 1914р. 195 чоловік з
Привільненської волості переселилися в Тургайській край. На початку
XX ст. Привільне було досить великим селом – центром волості.
Убогими були хатини бідняків, криті соломою і очеретом. Тільки
кулаки і священики будували будинки під черепицею. Протягом року в
селі збиралося три, а з 1901р.– чотири ярмарки, раз на тиждень –
базар. Торгували 18 лавок, були дві корчми. Були розвинуті
бондарське, ковальське і шкіряне ремесла. В 1906р. організоване
кредитне, а в 1910р.– споживче товариства. В селі розташовувався
земський склад сільськогосподарських знарядь. Але кредитами і
дорогими сільськогосподарськими машинами могли користуватися тільки
заможні господарі.
Майже до кінця XIX ст. жителі села були позбавлені медичної
допомоги. Створений в 80-х роках Привільненський фельдшерський пункт
не набагато поліпшив положення. Лікарня знаходилася в 40 верстах – в
Новій Одесі. Тільки в 1897р. в Привільному відкрита лікарська
ділянка, що обслуговувала більше 31,5 тис. людей. В 1900р. на кошти
земства тут була побудована лікарня, розрахована на 15 ліжок. В
тяжких умовах доводилося працювати обслуговуючому персоналу лікарні.
Тут трудилися лікарі, що присвятили своє життя служінню народу,
серед них – С.К Дембський. За його ініціативою будувалася лікарня і
була створена хірургічна служба. Великою любов'ю і пошаною населення
користувався лікар І.В.Кондратьєв, багато що зробив для боротьби з
епідемією холери в 1910р. С.К.Дембський був організатором і
учасником 1-го губернського з'їзду лікарів, що відбувся в 1922р. в
Миколаєві.
Функціонувала церковноприходська школа з чотирирічним терміном
навчання. В 1874р. в Привільному відкрилася земська школа, а з
1898р. працювала міністерська школа. Але охопити навчанням всіх
дітей вони не могли. В 1874р. в прийомі в церковноприходську школу
відмовлено 350, а в 1901р. в земську –110 дітям. Тільки в 1901р. 163
учні залишили школу через важкі матеріальні умови. На початку XX ст.
79% населення Привільненської волості не знало грамоти.
Коли почалася перша світова війна, більшість чоловіків з села була
відправлена на фронт. Вже в 1916р. чоловіче населення Привільного в
порівнянні з 1913р. зменшилося на 820 чоловік. Залишившись без
робочих рук, господарства бідняків занепадали. Скоротилися посівні
площі, росла дорожнеча. До червня 1915р. ціни на хліб збільшилися на
50%, цукор став дорожче на 42%, сіль і гас – на 66%, мило – на 57%.
Після Лютневої революції в Привільному були створені сільський і
волосний комітети. Але ввійшли в них багаті жителі села, що
відстоювали інтереси заможного прошарку. Куркулі боялися подальшого
розвитку революції, виступали в захист приватної власності. Вони
допомагали реквізувати у селян для потреб фронту хліб і худобу.
Члени сільського комітету на зібранні в серпні 1917р., керуючись
телеграмою Тимчасового уряду, попередили привільненців, що кожний,
хто зробить замах на власність поміщика, підлягає «суворому
кримінальному покаранню».
Звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петербурзі
принесли в Привільне солдати-фронтовики в листопаді 1917р. В
середині лютого 1918р в Привільному була встановлена радянська влада
та вибрана Рада селянських депутатів (голова – И.П.Воронков). Тоді ж
утворена волосна Рада селянських депутатів. ради очолили роботу по
експропріації майна у поміщиків і сільських багачів і передачі його
бідноті. Земельні комісії ради приступили до розділу землі. На
кожного їдока виділялося по 3,1 десятина. В кінці березня 1918р.
село захопили німецько-австрійські війська. Гетьманська варта, що
з'явилася тут, разом з окупантами вимагала від населення визнати
уряд гетьмана Скоропадського, що змінив Центральну раду в кінці
квітня 1918р. Але селяни через свого делегата виразили недовір'я
гетьманській владі, чинили опір ворогу. Тоді з Миколаєва прибув
каральний загін. За допомогою гетьманської варти з селян стягали
недоїмки навіть за 1917р. Поміщик Бутович зажадав відшкодування
збитків на суму близько 30 тис. крб. Влітку 1918р. в селі була
створена партизанська група у складі К.Д.Кришталя, Г.І.Калачова,
П.І.Каратєєва, Г.Я.Каратєєва, Т.Ф.Сперзіоника та ін. Ховаючись в
плавнях, партизани нападали на обози кайзерівців, відбирали у них
зброю. На початку червня вони розгромили садибу поміщика Дудника.
Німецько-австрійські війська обстріляли Привільне з гармат, спалили
декілька будинків і убили дев'ять жителів села. Декілька партизан,
виданих кулаками, були арештовані. Восени 1918р. дії партизан
активізувалися. На початку листопада вони розгромили гетьманську
варту в Привільному. В грудні село зайняли петлюрівці. Радянська
влада в Привільному була відновлена в березні 1919р., коли частини
Червоної Армії вигнали петлюрівців з села. Вибрану в тому ж місяці
раду знову очолив І.П.Воронков. Головою волревкому, а потім
волвиконкому став Я.А.Гуров. В травні Привільне захопили
григор’ївці. Тут вони розмістили свій штаб. Почалися розстріли
активістів. 16 червня бійці 3-го інтернаціонального полку, прибулі з
Одеси, вигнали григор’ївців з села.
В червні 1919р. з утворенням Привільненсько-антонівського району був
створений райревком, а потім – райвиконком. Головою ревкому став
І.І.Казарцев, військовим комісаром – І.М.Таран. До складу Привільненсько-антонівського району входило дев'ять волостей (район
скасували в липні 1920р.). Для боротьби з бандитизмом в червні 1919р
з колишніх червоних партизан сформований Привільненсько-антонівський
загін під командуванням колишнього батрака комуніста Я.Н.Бурбели
(згодом убитий куркулями). В липні загін ввійшов до складу 1-го
Антонівського комуністичного полку (командир Н.Е.Губа). В серпні
1919р. Миколаїв захопили денікінці. На території волості почав діяти
партизанський загін, яким командував В.В.Алейников. В середині
вересня він приєднався до повсталих баштанців. В Привільному на
короткий період була відновлена радянська влада. Після розгрому
Баштанської республіки білогвардійці вчинили криваву розправу над
повсталими. 14 листопада були схоплені і замучені Б.Е.Бутенко,
Т.К.Бутенко, Р.А.Гончаренко, А.І.Сліпоконь, К.І.Федоров та ін. Сім'ї
повстанців виганяли на вулицю, їх житла спалювали.
В кінці січня 1920р. підрозділи 122-ї стрілецької бригади 41-ї
дивізії Червоної Армії звільнили село від денікінців. 28 січня
створений волосний ревком на чолі з Д.Г.Шляховим. 31 березня і 2
квітня в Привільному було обрано дві Ради робітничих, селянських і
червоноармійських депутатів. Головою одної з них став Ф.Д.Пронь,
іншої – К.Ф.Парафіло. Обидві ради допомагали солдатським сім'ям,
організовували продпункти для голодуючих. На території волості була
введена карткова система на продукти харчування, узяті на облік
надлишки зерна, створена резервний фонд продовольства. Всіляко
сприяв радам партосередок, що оформився в червні 1920р. Головою
вибрали бідняка І.А.Добротворського.
В травні 1920р. був створений комсомольський осередок, першим
секретарем якого став А. Я. Бєляєв. В тому ж році створений загін
для придушення куркульських заколотів в районі Нового Бугу і
Богоявленська і розгрому банди Тютюнника. Влітку 1920р. бійці цього
загону були направлені на боротьбу проти Врангеля.
В липні 1920р. в Привільному були організовані два КНС. Один з них
очолив син бідняка С.Р.Коломійцев, інший – комуніст X.П.Кришталь. В
тому ж році створений і волосний КНС на чолі з А.І.Піддубним.
Комнезами контролювали виконання продрозкладки, допомагали Червоній
Армії транспортом, продовольством. С.Р.Коломійцев організував загін,
що брав участь в розгромі банди Іванова. Одним з активних членів КНС
був Ф.Ф.Каратєєв. Він обирався делегатом повіту, губернського і I
Всеукраїнського з'їзду незаможних селян.
В лютому 1921р. група селян-бідняків на землі, що належала раніше
церкві, створила комуну «Висхідна зірка». Спочатку в неї вступило
сім бідняцьких сімей. Комуна мала 9 коней, 5 корів, 4 плуги, 3
борони. З часом придбали сівалку, жниварку, дві віялки. 3 січня
1922р. комуна прийняла статут артілі. В селі було створено декілька
товариств по спільній обробці землі: в 1920р.– «Нове» і «Веселе», в
1921р.– «Відрадне» і «Своя праця».
Поблизу Привільного діяла банда Баландюка. В березні 1921р., коли
комуністи поверталися з партз'їзду повіту, бандити схопили і убили
члена Привільненського волпарткома І.Т.Бутенка, волвійськкома
Ф.К.Нікітіна та ін. Боротьбу з бандитизмом очолила створена в
Привільному волосна комісія у складі голів волвиконкому,
волкомнезаму, волпарткому і завідуючого військовим відділом
волвиконкому. В 1921р. в одній з сутичок бідняки Привільного знищили
групу бандитів, захопили коней, зброю, декілька кулеметів, фургонів.
В кінці 1922р. з бандитизмом в Привільненської волості було
покінчене.
На початку лютого 1922р. спільні збори комуністів, членів волосного
і сільських КНС обговорили питання про організацію
сільськогосподарських кооперативів. В серпні 16 бідняцьких і 28
середняцьких господарств об'єдналися в кооперативне товариство
«Нива». У вересні виникли ще дві трудові артілі – ім. Т. Г. Шевченко
і ім. Г.І.Петровського. В березні 1923р. члени товариства «Нива»
прийняли статут трудової сільськогосподарської артілі, головою якої
довгий час був комуніст X.П.Кришталь. Восени 1922р. 17 бідняцьких
сімей об'єдналися в артіль «Праця незаможних селян». В 1925р. в цій
сільськогосподарській артілі налічувався 141 чоловік.
В селі функціонувала лікарня на 20 ліжок, де працювали три лікарі і
чотири медсестри. Волкомнезам організував дитячий притулок, в 1924р.
в ньому виховувалося 69 сиріт, у тому числі 6 дітей з Киргизії.
Працювали три початкові і одна семирічна школи. В Привільному
створили три школи лікнепу, які відвідувало все безграмотне
населення у віці від 14 до 50 років. В 1920р. тут була відкрита
професійна школа по підготовці агрономів, в якій навчалися 65
чоловік. Вона мала 270 га. землі, коней, корів,
сільськогосподарський інвентар.
Центром культурно-освітньої роботи сталі хата-читальня і сільський
клуб. При клубі організували драмгурток, а також секції:
літературну, сільськогосподарську, медичну, радіоаматорів. Діяла
сільська бібліотека.
Райком партії і райвиконком (Привільне стало центром району в
1923р.) надавали допомогу партійній організації села в її роботі.
Партосередок налічував в своїх рядах 14 членів ВКП(б), його
секретарем був І.Д.Діордіца.
До кінця 1928р. в Привільному налічувалося 15 сільськогосподарських
артілей. На початку лютого 1930р. на основі дрібних сільгоспартілей
були створено три колгоспи – ім. Карла Маркса, «Червона Україна» та
ім. Сталіна. Вони об'єднували 65%. господарств.
Радянські органи розкуркулили 34 господарства, декілька куркульських
сімей вислали з села. Велику допомогу привільненським колгоспникам
надавали робітники-комуністи і комсомольці Чорноморського
суднобудівного заводу. Шефи обладнали майстерні по ремонту
сільгоспінвентарю.
Восени 1929р. в Привільному створений філіал
Баштанської тракторної колони, а в 1932р.– Привільненська МТС. Машинно-тракторний парк МТС
в передвоєнні роки мав в розпорядженні 60 тракторів, 20 комбайнів та
іншу техніку. В 1937р. за колгоспами Привільного було закріплене
11860 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 7480га орних
земель. Середня врожайність зернових на полях артілі ім. Карла
Маркса збільшилася з 11 цнт. в 1937р. до 20 цнт. в 1940р.
Господарства мали автомашини, двигуни, сівалки, жниварки. Значні
успіхи були досягнуті в розвитку тваринництва. На колгоспних фермах
налічувалося 529 коней, 820 голів великої рогатої худоби, 1160
овець, починало розвиватися свинарство. В 1940р. отримано 726 тис.
крб. прибутку і видано колгоспникам на трудодень по 3 кг зерна і по
2 крб. 35 копійок.
В 1935р. тільки в сільськогосподарській артілі «Червона Україна» 25
людей закінчили курси ланкових. Однієї з перших за кермо трактора
сіла А.І.Новіцька. Вже в 1935р. тут була організована жіноча
тракторна бригада.
Масовим став стахановський рух, все більше з'являлося передовиків.
Тракторист Привільненської МТС І.Г.Савенко і старший вівчар артілі
ім. Карла Маркса Г.Ф.Петренко в 1939–1940рр. нагороджені малими
срібними медалями Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Учасниками виставки стали агротехнік колгоспу ім. Сталіна
Ф.Е.Піддубний, що добився в 1938р. урожаю зернових в середньому 23,5 цнт. з гектара, і тваринницька бригада колгоспу ім. Карла Маркса, що
отримала в 1939р. від кожних 100 вівцематок по 149 ягнят.
Самовіддано працював колектив створеної в 1938р. Привільненської
автоколони. Шофери С.І.Богомаз, Н.Л.Бесчасний, Ф.О.Цибра удвічі
перевиконували денні норми, економили пальне. Частина трудівників
Привільного працювала на промислових підприємствах. До війни в
Привільному діяли маслозавод, дві маслоробні, пункт по переробці
помідорів, три вітряні млини. В 1941р. в 10 парторганізаціях
Привільного налічувалося 92 члени партії і 22 кандидати в члени В
1939р. за успішний розвиток сільського господарства секретар
Привільненського райкому партії А.В.Мазур нагороджений орденом
Леніна. Він був делегатом XVIII з'їзду ВКП(б).
В побут населення входили електрика, радіо, кіно, телефон.
Поліпшувалося медичне обслуговування. При лікарні на 50 ліжок
функціонували дитяча і жіноча консультації, працювала дитяча молочна
кухня. Медичну допомогу населенню надавали п'ять лікарів і шість
чоловік з середньою медичною освітою. Діяла ветеринарна лікарня.
Кожний колгосп мав дитячі ясла.
В 1935р. семирічну школу перевели в середню, дві початкові – в
семирічну. Була також початкова школа. Хлопці охоче відвідували
будинок піонерів. В Привільному працювала професійна школа по
підготовці агрономів. В 1932р. був відкритий агротехнікум, при якому
діяв робфак. В районному і трьох колгоспних клубах були створені
різні гуртки художньої самодіяльності. В селі було сім бібліотек –
районна, три колгоспні і стільки ж шкільних, книжковий фонд яких
складала близько 12 тис. екземплярів. Їх відвідували більше 2 тис.
читачів. З 1935р. видавалася районна газета «Привільнянська правда».
З перших днів Великої Вітчизняної війни привільненці віддавали всі
сили для захисту Батьківщини. З наближенням ворога був створений
загін народного ополчення. Жителі села брали участь в будівництві
оборонних споруд, рили траншеї, протитанкові рови. До початку
окупації колгоспи вивезли в східні райони країни техніку,
матеріальні цінності, худобу.
12 серпня 1941р. німецько-фашистські окупанти захопили Привільне.
Почалися масові арешти. Гітлерівці стратили в районі 918 громадян,
1768 чоловік вивезли на каторгу до Німеччини. Для організації
підпільної роботи в тилу ворога Привільненський райком партії
залишив комуністів А.А.Кузьмичева, Д.П.Парафілова та ін. Окупанти
вислідили їх і після жорстоких тортур стратили. Були арештовані і
відправлені до концтабору місцеві активісти О.А.Осерськая,
С.П.Прохоров і Т.Ф.Сперзіоник. Літом 1942р. на території
Привільненського і Баштанського районів почали діяти партизанські
групи. З часом вони об'єдналися в Баштанський партизанський загін, в
якому командиром одного з взводів був привільненець І.3.Ткачов. На
початку березня 1944р. загін влився до складу наступаючих частин
Червоної Армії.
12 березня 1944р. частини 3-го Українського фронту звільнили
Привільне від гітлерівських загарбників. Першими увійшли до села
бійці 138-го гвардійського полку 48-ї гвардійської стрілецької
дивізії 46-ї армії. При звільненні села загинуло 59 солдатів і
офіцерів Червоної Армії. Поховані вони в братській могилі, на якій
встановлений пам'ятник.
1302 жителі Привільного воювали на фронтах Великої Вітчизняної
війни. В боях за звільнення Прибалтики відрізнився танкіст молодший
лейтенант Г.І.Пегов. Його танк в числі перших прорвався до берегів
Балтійського моря. За успішне виконання бойового завдання Г.І.Пегову
привласнено звання Героя Радянського Союзу. Учасники війни П.Д.Бойко
і М.Д.Рубан за мужність і хоробрість, проявлені в боях проти
гітлерівських загарбників, нагороджені орденом Червоного Прапора.
Всього орденів і медалей удостоєно 310 жителів села, 217 чоловік
загинули смертю хоробрих на полях битв.
Нелегким був для колгоспників 1944р. Гітлерівці завдали значного
збитку селу. Вони зруйнували громадські будівлі, будинки
колгоспників. Відступаючи, вороги підірвали міст через Інгул.
Тяжко працювали жителі села, долаючи величезні труднощі. Члени
артілі ім. Карла Маркса щодня зорювали коровами по 0,8 га на плуг.
Механізатори відремонтували декілька тракторів. В 1944р.
М.С.Борозенец і Л.С.Чорний виробили по 650–700 га м'якої оранки на
трактор. В кінці липня того ж року артіль «Червона Україна» здала
державі 1,5 тис., а колгосп ім. Сталіна– 3 тис. цнт. хліба.
Трудівники Привільного докладали всі зусилля, щоб прискорити
перемогу над ворогом, вносили особисті заощадження на будівництво
танкової колони «Колгоспник Миколаєва», авіаескадрильї «Призовник
Миколаєва». Вони підписалися на 4-у Державну позику. До 9 травня
1944р. до фонду оборони було внесено 687 тис. крб.
Для допомоги сім'ям бійців і командирів, загиблих на фронті, члени
артілі «Червона Україна» в 1944р. відрахували по три трудодні.
Вже в 1944р. в селі були відновлено МТС і маслозавод. Почали
працювати лікарня, три школи – середня, семирічна і початкова.
Відкрилися бібліотеки, кінотеатр.
В 1945р. була створена будівельна бригада. Жителі Привільного
щонеділі по дві години працювали на відновленні шкіл, лікарні,
установ культури. Від республік СРСР в серпні 1945р. колгоспники
району, у тому числі і Привільного, отримали 800 коней і 500 овець.
До 1950р. були відновлені довоєнні посівні площі, поголів'я великої
рогатої худоби. В господарстві ім. Карла Маркса створено чотири
тваринницькі ферми. В 1950р. доярка 3.С.Шостак з сільгоспартілі
«Червона Україна» надоїла по 2700 кг молока від кожної корови.
Бригада А.П.Білоуса з колгоспу ім. Сталіна виростила в тому ж році
на площі 200 га в середньому по 20 цнт. зернових з гектара.
Поступово налагоджувалося мирне життя. Проводилися роботи по
впорядкуванню Привільного, будувалися нові будинки для колгоспників.
Працювала районна лікарня на 55 ліжок. Медичну допомогу населенню
надавали шість лікарів і 26 чоловік з середньою медичною освітою. В
трьох школах – середньої, семирічної і початкової – 34 вчителі
навчали близько 600 учнів. Були три клуби і чотири бібліотеки.
Прибуток колгоспу «Червона Україна» зріс з 1,3 млн. крб. в 1953р. до
3,5 млн. крб. в 1958 році. В 1959р. Привільне ввійшло до складу
Баштанського району. В березні того ж року три привільненські
сільськогосподарські артілі об'єдналися у велике багатогалузеве
господарство – колгосп «Батьківщина», за яким закріпили 19 тис. га
сільськогосподарських угідь, у тому числі 17 тис. га орних земель.
На його полях в 1969р. працювало 86 тракторів, 24 комбайни, 43
автомашини. Було багато інших сільськогосподарських машин і знарядь
(сівалок, плугів, культиваторів). В соціалістичному змаганні
колгоспів і радгоспів області за збільшення виробництва і
перевиконання планів продажу державі продуктів тваринництва
сільгоспартіль «Батьківщина» в 1965р. вийшла переможцем і завоювала
перехідний Червоний прапор обкому Компартії України і облвиконкому.
Значного розвитку набуло вівчарство, садівництво, виноградарство.
Колгоспні сади розкидалися на 260 га, виноградники – на 214 га.
Зібрані плоди переробляв місцевий консервний завод. За 1959– 1965рр.
прибуток колгоспу склав 3 млн. крб. Було створено бюро економічного
аналізу. Проводилися значні роботи по зрошуванню полів. Так, площа
зрошуваних земель збільшена з 270га в 1966р. до 900га в 1970 році.
В колгоспі «Батьківщина» була упроваджена цехова структура
управління. В 1971–1975рр. врожайність зернових в середньому склала
22 цнт з гектара. Високих показників в праці добилися тваринники.
Доярка Н.Д.Єрьоміна в 1973р. зайняла третє місце в районі, надоївши
по 3777 кг молока від кожної корови. В 1975р. колгосп став учасником
ВДНХ СРСР. Виставковий комітет за успіхи у виробництві зерна
нагородив бронзовими медалями і цінними подарунками начальника
механізованого загону № 1 В.І.Рижика і механізаторів загону
А.Г.Абрамова, В.І.Кофана, Е.І.Макаревича і Е.М.Федорова.
Землероби колгоспу «Батьківщина» в 1980р. зібрали урожай без втрат,
перевиконали план продажу хліба державі, успішно завершили завдання
десятої п'ятирічки. В 1976–1980рр. середня врожайність зернових
склала 25 цнт з гектара. Якщо в дев'ятій п'ятирічці в засіки
Батьківщини засипано 27 тис. тонн зерна, то в десятій – 32 тис.
тонн. Збільшилося виробництво тваринницької продукції. В десятій
п'ятирічці на 100га сільгоспугідь вироблено 407,4 цнт молока. В
1980р. тут налічувалося 106 тракторів, 37 зернових і інших
комбайнів, 77 автомашин, 350 електромоторів, 30 сівалок і багато
іншої сільськогосподарської техніки. 2213га зрошуваних земель, 23
дощувальні установки. Виробництво зернових і соняшнику було повністю
механізоване, коріандру – на 90%, цукрового буряка – на 80%.
В 70-і роки тут були побудовані три механізовані майстерні,
відгодівельний цех для великої рогатої худоби, гараж, дві майстерні,
шість корівників. Споруджено тваринницький комплексна 1100 голів
великої рогатої худоби. Робітники Чорноморського суднобудівного
заводу протягом багатьох років шефствували над колгоспом. Для
виконання будівельно-монтажних і слюсарних робіт регулярно
приїжджали комплексні бригади. Колектив підприємства допомагав
трудівникам села в збиранні врожаю. Тільки за десяту п'ятирічку шефи
виконали в колгоспі робіт на 50 тис. крб. і надали матеріальну
допомогу на 100 тис. крб. Орденів і медалей Радянського Союзу
удостоєно 60 передовиків виробництва. Орденом Леніна нагороджений
голова колгоспу І.А.Семиліт і пташник Н.В.Піддубна, орденом
Трудового Червоного Прапора – бригадири комплексних бригад
А.М.Козаченко і Ф.І.Пегов, комбайнер В.І.Хрупало, головний агроном
В.Т.Борисенко, механізатори І.Е.Антонюк, Н.А.Білоус, М.І.Остапів,
В.І.Рижик, В.П.Сухоруков, доярки А.І.Кузьмичева, Н.Н.Шумилова. 156
колгоспників удостоєні високого звання ударника комуністичної праці.
В 1978р. реконструйована майстерня по ремонту комбайнів, споруджений
новий цех по ремонту тваринницького устаткування. За високі
досягнення в праці багато передовиків відділення сільгосптехніки
відзначено високими урядовими нагородами, серед них орденами
Жовтневої Революції і Трудового Червоного Прапора – шофер
Г.Н.Русанов, орденом Трудового Червоного Прапора – робочі
В.С.Бутенко і М.Н.Пятикоп. В 1980р. на консервному заводі було
вироблено продукції на суму 172,2 тис. крб.
В Привільному працював консервний цех Баштанської харчосмакової
фабрики. В 1980р. тут випущено продукції на суму 450 тис. крб.
Різноманітну продукцію випускав маслозавод. В 1972р. він переведений
в райцентр.
Оплата людино-дня в колгоспі «Батьківщина» в дев'ятій п'ятирічці
складала 4 крб. 36 коп., в десятій – 5 крб. Середній заробіток
механізатора досяг 205 крб. в місяць, доярки – 130 крб. В 70-80-і
роки в селі споруджено 200 житлових будинків, перебудовано – 800.
Побудована нова будівля сільради, універмаг, водопровід протяжністю
12км. Товарообіг восьми магазинів в 1980р. склав близько 5 млн.
крб.– на 130 тис. крб. більше, ніж в 1976р. Жителям села в 1980р.
було надано побутових послуг на суму більше 30 тис. крб.
Значно покращилось медичне обслуговування населення. Поповнилася
новим устаткуванням Привільненська дільнична лікарня на 55 ліжок.
Тут було терапевтичне, хірургічне та інші відділення, відкрита
амбулаторія. Населення обслуговувало сім лікарів і 32 фахівці з
середньою медичною освітою.
В живописному місці на березі Інгулу щоліта працює дитячий районний
табір відпочинку «Веселка».
В 1980р. в середній, двох восьмилітніх школах і школі-інтернаті
працювало 75 вчителів, навчалися 1000 учнів. За самовіддану працю
вчителька Н.М.Сурікова нагороджена орденом Трудового Червоного
Прапора. В селі є будинок культури із залом для глядачів на 600
місць. Урочисто відзначали жителі села разом з шефами – робітниками
Чорноморського суднобудівельного заводу – свято Серпа і Молота, День
колгоспника та ін. Часто на сцені будинку культури виступали
професійні артисти.
Діяла бібліотека, що мала філії в різних кінцях села, її книжковий
фонд складав близько 75 тис. екземплярів. В Привільному був
споруджений пам'ятник В.І.Леніну. Споруджено три пам'ятники на честь
радянських воїнів, полеглих смертю хоробрих на полях битв в роки
Великої Вітчизняної війни. В 1975р. в дні святкування 30-річчя
Перемоги над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні
споруджений Пагорб Слави.
Бюджет сільської ради на 1980р. складав 81,5 тис. крб. З цієї суми
42 тис. крб. було витрачено на освіту, 14,3 тис. крб.–на охорону
здоров'я, 12,4 тис. крб.–на розвиток культури. Крім того, з
районного бюджету на ці потреби додатково асигновано 50 тис. крб.
Уродженцями Привільного є доктор медичних наук І.М.Дубогрій,
кандидати історичних наук І.Т.Кулик, М.С.Каратєєва, кандидат
біологічних наук А. Н. Федоров.
Джерело:
"История городов и сел Украинской ССР"
"Николаевская область",
Інститут історії Академії наук УССР
Київ, 1981 рік
Переклад, редагування тексту:
О.В.Гайдаш
Якщо Ви володієте
будь-якою інформацією про
Привільненський край, неодмінно надсилайте
її на електронну адресу virchi@yandex.ru, або
самостійно опублікуйте її на інформаційному додатку до цього сайту, який знаходиться за
цим лінком
56100, м. Баштанка ,пров., у мiстi Баштанка Миколаївської
областi,
Закiнчено капiтальний ремонт школи в м. Баштанка, Український Центр духовної
культури, Українська поезія, бібліотека української поезії, доступ до скарбів
української поезії, підтримати, фестиваль-конкурс української поезії, Збірка
вибраної поезії укр мов, защите интересов общины города Баштанки из-за конфликта,
Баштанка Вулиця, будинок, Баштанки Миколаївської обл. (прапор i гiмн), 11 жовтня
в м.Новий Буг та Баштанка, Баштанка,
Сайт, присвячений українській поезії, віршам, поетам на Україні, Миколаївської
області, міста Баштанка, Арбузинка, Баштанка, Березанка, Березнеговатое,
Братское, Веселиново, Вознесенск, Врадиевка, Доманёвка, Еланец, Жовтневое,
Казанка, Кривое Озеро
м. Баштанка ,вул.Промислова, Баштанка , Баштанщина, мiсто Баштанка , рiдний
край, Баштанська республiка, Гонта Василь,
фермер из г. Баштанка , Николаевской области,
Баштанка , Южноукраинск, Очаков Василь Миколайович Гонта, Гонта,
м. Баштанка , Миколаївська область, 56100,
проживає в м. Баштанка Миколаївської обл., запрошує на свято української поезії
і авторської пісні, патріарх української поезії, Створення національного сайту
української поезії
|
|
