|
|
ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.
(Історія свята)
ПОКРИЙ НАС ЧЕСНИМ СВОЇМ ПОКРОВОМ...
(Коротка історія та козацтво)
CВЯТА МАТИ ПОКРОВОНЬКА. (Которка історія)
СВЯТО ПОКРОВИ. (Історія свята, особливості
відзначення на в українських сім'ях. Прикмети)
Романа Кобальчинська, провідний етнограф
Державного музею народної архітектури та побуту України
СВЯТО-СПОМИН ПРО ДАВНЄ ЧУДО...
(Історична
підстава свята. Оберіг України. Наша Матір? Чому Господь вирішив, що
нам потрібна Марія як матір?)
Диякон Андрій Олійник
КОЗАЦТВО, ЧЕРНЕЦТВО І СВЯТА ПОКРОВА
(Історія свята. Опис в літературі)
Олександр Яровий, кандидат філологічних наук
ПРАЗНИК ПОКРОВА ПРЕСВЯТОІ БОГОРОДИЦІ
(Духовна твердиня українського
народу)
брат Тарас Байцар
ПОКРОВОНЬКО, ПОКРИЙ МОЮ ГОЛОВОНЬКУ...
(Історія)
Василь Скуратівський
ПОКРОВ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Фотоматеріали учнівських
змагань шкільних паланок "Козацькі забави на Покрову"
Вітання політичної партії "Наша Україна" зі святом
Покрови Пресвятої Богородиці
Експрес-інформація "День українського козацтва
- 2006" (змагання в
районному Палаці культури "Козацькі забави на Покрову"
ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІІ
Чудесна подія, на згадку про яку було
встановлено свято Покрови, трапилась у 910 році в місті Константинополі.
Арабське військо вдерлося в грецьку імперію і підійшло до міста. Народ перед
лицем такої небезпеки щиро молився до Господа і Пресвятої Богородиці про захист
і звільнення від ворогів. І їхня молитва була почута.
Під час всенічного богослужіння святий Андрій Юродивий та
його учень святий Єпіфаній побачили в повітрі чудесне з`явлення Пресвятої Діви
Богородиці в оточенні ангелів, пророків та апостолів. Уся осяяна неземним
світлом. Вона молилася про спасіння світу і покривала християн своїм омофором.
Це знаменувало її опіку та захист. Побачивши це чудесне з`явлення, святий Андрій
запитав у Єпіфанія: “Чи бачиш ,брате, Царицю всіх, яка молиться за весь світ?” –
“ Бачу, святий отче, і тремчу,” – відповів йому Єпіфаній. Святі мужі сповістили
усім присутнім у храмі про це видіння.
Мешканці Константинополя, почувши про цю подію, зраділи і впевнились, що Бог
молитвами Заступниці визволить їх від ворогів. Так і сталося. Невдовзі після
чудесного видіння вороже військо було переможене. Тому Церква встановила в цей
день – 14 жовтня (за новим стилем) відзначити свято Покрови Пресвятої Богородиці
та Пріснодіви Марії.
Свято Покрови нагадує нам, вірним Церкви Христової, що ми
знаходимося під захистом. Цей захист здійснює Церква Небесна. Адже Церква існує
в двох вимірах: земному і небесному. Тих, хто охрестився і приєднався до Церкви,
апостол навчає: “Ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до
Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч анголів, і до Церкви перворождених, на
небі написаних, і до Судді всіх – до Бога, і до духів удосконалених праведників,
і до Посередника Нового Заповіту – до Ісуса”. Це значить, що померлі у вірі наші
брати і сестри не відділені від нас прірвою смерті, а близькі до нас завдяки
Богу, в якого “ всі живі”.
Церква Небесна названа церквою святкуючою, торжествуючою. Це
тому, що ті, хто увійшов до неї, досягнув бачення Бога, перебувають у Божій
присутності, стали “переможцями, яким дано сісти на престолі з Христом, як і Він
переміг був з Отцем Своїм і сів на престолі Його”. Церква земна названа воюючою,
бо веде боротьбу проти зла, за словом апостола, “змагається до крові, борючись
проти гріха”. Потужною допомогою в цій духовній боротьбі й захистом від скорбот
і напастей є молитовна підтримка святих – допомога Церкви Небесної. Адже ,”вуха
Господні до праведних, а очі Його до їхніх прохань”. Господь чує всі молитви,
але молитва праведної людини має більшу силу й вагу.
Про те, що дуже могутня ревна молитва праведного, окрім
святого письма, свідчить безліч випадків допомоги по молитвах святих, про які
розповідає історія Церкви. І сьогоднішній досвід Церкви не менш насичений
свідченнями сили молитви праведників: живих і спочилих.
Покрова – це символ молитовного захисту Церкви. Адже
Богородиця знаменує Собою Церкву і в першу чергу – небесну її частину, бо
перебуває в світі невидимому, на небесах. Богородиця є також найбільшою
молитвеницею Церкви Небесної. Найдосконаліша з людей, Яка через народження
Боголюдини поєднала небо й землю.
З перших часів християнства віруючі знали силу Її молитов і
завжди прикликали Її в молитвах, просили Її допомоги. І ми віруємо, що Спаситель
ні в чому не може відмовити Своїй Матері, коли Вона просить Його за людей. Вона
не може не піклуватися про долю кожного з нас, якщо заради всіх Її Син прийняв
нестерпні страждання. Вона не може не любити тих, які кров’ю Її Сина “куплені
“для Царства Небесного. Нам лише слід бути гідними Її любові. Святий Григорій
Богослов говорив :”Як хмара закриває сяйво сонячного проміння, так грішник, що
не хоче визнавати своїх гріхів і зректися їх, закриває для себе промені Божої
любові і милосердя Божої Матері“.
Андрій і Наталія Ротченкови,
викладачі Центру християнського виховання
дітей та молоді при Волинській духовній семінарії.
Передруковано.
Оригінальну версію шукайте за адресою:
http://volyn.com.ua/?rub=10&article=0&arch=106
ПОКРИЙ НАС ЧЕСНИМ СВОЇМ ПОКРОВОМ...
Оберегом кожної нації є її культура та духовні цінності, які
передаються від покоління до покоління. Особливо це стосується традиційних свят,
започаткованих ще нашими пращурами.
Свято Покрови Божої Матері, яке православні відзначають 14
жовтня, має цікаву історію. Воно бере свій початок ще з візантійських часів.
Коли Царгород, столицю Візантії, взяли в облогу, людям, які молилися в храмі за
охорону міста, явився образ Божої Матері. Вона молилася разом з усіма і тримала
покрову-омофор, якою потім накрила всіх людей у церкві. Царгород відбив напад
ворогів, а ця диво-новина блискавкою рознеслася по світу. Від тієї
хустини-покрови свято і дістало свою назву. По-кров-омофор став символом опіки і
заступництва Пресвятої Діви Марії.
Образ Покрови був священним і для козаків Запорозької Січі.
Козацьке військо обрало Пресвяту Діву Марію своєю покровителькою. Звертаючись до
неї, вони казали: «Покрий нас чесним своїм покровом і ізбави нас від усякого
зла».
Передруковано.
Оригінальну версію шукайте за адресою:
http://www.personal-plus.net/print.php?ida=168
Cвята Мати Покровонька
Покрова Пресвятої Богородиці – Свята Мати
Покровонька – настає 14 жовтня. Історія свята сягає X століття. Уперше воно
виникло в Греції, на яку в цей час напали араби. Оточивши Константинополь, вони
намагалися захопити місто. Константинопольці зібралися на всеночну відправу до
Влахернської церкви. Під час Божої служби святий Андрій Юродивий та його учень
Єпіфаній побачили в небі Діву Марію, що ступала повітрям разом з Іваном
Хрестителем, апостолом Іваном Богословом та ангелами і тримала над віруючими
християнами омофор і молилася. Покривало – омофор – сіяло і в руках Богородиці
виблискувало яскравіше за сонячне проміння, – і було як захисток від видимих і
невидимих ворогів. Це видиво додало мужності грекам, і вони перемогли. Відтоді
свято Покрови стало народним.
Передруковано.
Оригінальну версію шукайте на сайті:
http://www.vechirka.kiev.ua/
Свято Покрови
І церкви, й ікони
В Україні свято Покрови поширилося давно, оскільки
християнство прийшло до Київської Русі з Константинополя. Перші ікони Богородиці
до Києва привезла Анна, дружина Володимира Святославовича. Ці ікони стали
чудотворними. В Україні ікона Покрови стала улюбленою. Зображується на ній Матір
Божа, що стоїть у повітрі і тримає в руках покрову (тканину), якою вона неначе
покриває весь світ, оберігаючи його від нещасть і всіляких бід. Сюжети ікон
різні, серед них є ікони із зображенням під покровом Матері Божої Богдана
Хмельницького, Івана Мазепи та інших гетьманів, єпископів, церков.
За всіх часів в Україні було збудовано багато церков, що мали
ім’я Покрови. Тільки в Києві із сімнадцяти церков, побудованих за часів
гетьманства, три були Покровськими.
Ще раніше, за часів козацтва, на Запоріжжі, як стверджує
Д.Яворницький, було 13 церков Покрови Богородиці. Першу церкву на її честь
козаки збудували 1659 року в Чортомлицькій Січі. Залишаючи Запоріжжя, козаки
взяли ікону Покрови із знаменитої Січової церкви до Задунайської Січі.
Ікона Покрови Пресвятої Богородиці була своєрідним символом
України всіх часів. Під час Другої світової війни Українська повстанська армія
обрала собі свято Покрови як національне свято української армії.
Толока
Свято Покрови по всій Україні святкують піднесено й
урочисто.
Особливо значущим це свято було для жінок та дівчат. Цього
дня кожна жінка покривала образ Матері Божої рушником. Такі рушники, що їх
приносили в дар до церкви на образ Матері Божої на Львівщині називалися
«обітними».
Перед святом Покрови був гарний звичай на Покутті, Львівщині,
Буковині – збиралися чоловіки і молоді хлопці толокою – покривали хату,
справляли огорожу вдовиці чи сироті, «аби Матінка Божа їх благословила і покрила
доброю долею, здоров’ям».
На Закарпатті жінки дарували сорочину сиротині, бідній каліці
в честь свята Покрови, покриваючи немічних та дітей своїм покровом, освяченим
молитвою доброчинності.
На Буковині на Покрову зберігся звичай обдаровування хлібом.
До Покрови майже закінчувалися роботи біля землі, а щоби врожаю вистачило на
зиму та давав він силу й міць, родичі, сусіди обмінювалися хлібом. Хто хотів
комусь виказати свою честь і повагу, той старався першим зайти з хлібом до хати,
примовляючи: «Бог дав мені, і я вам ділю – на щастя, на здоров’я, на злагоду», і
клав на стіл. Господиня подавала свій хліб зі словами: «Хай Вас Господь
поблагословить, як Ви нас, грішних, поблагословили».
На Покрову над криницями запалювали свічку і капали воском на
воду, зазиваючи Матір Божу: «Матінко Божа, Господиня Царице, – хай буде все зле,
що коло цієї водички, вмерле».
…Аби не зосталася дівкою
З настанням Покрови у селах розпочиналися сватання та
весілля. Тому на Покутті дівчата із самого ранку бігли до церкви і ставили
празникову свічку, бо вірили: хто перший поставить її, той скоріше заміж вийде.
На Полтавщині відданиці молилися: «Свята Мати Покровонько, накрий мою
головоньку, хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою». На Поділлі казали: «Свята
Мати Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматинку, чи в онучу – най ся
дівкою не мучу». А ще на Покрову дівчата ворожили. Увечері вони їли дуже
пересолену їжу, а лягаючи спати, просили: «Пресвятая Покрово-Богородице, хай-но
дасть мені по милості своїй пити той, хто має мене покрити». Той мав наснитися.
На Буковині була гра-ворожба на рушник. Дівчата вішали рушник
на дереві і співали: «Покровочко-Покровочко, покрий мені головочку, заквітчай її
в барвінчик, аби борзо мала вінчик». При останньому слові бігли до рушника: яка
швидше схопить його та швидше покриє голову – вийде заміж.
Ворожили ще й на долю. Дівчина варила пшеницю на воді з
дев’яти криниць, а ввечері, відрахувавши 72 кроки від воріт, висипала ложку каші
на землю. Потім старалася взяти в руки, що трапиться: якщо земля – буде суджений
хліборобом, тріска, паличка – тесля, якщо папірець – книжник.
На Покрову зранку мати з донькою відчиняли навстіж сінешні
двері та ворота – «аби свати заходили». На Полтавщині, центральній Україні на
Покрову зранку мати з донькою йшли до комори і перекладали приготовлені рушники
для заручин, примовляючи: «На рушнику стати, рушником сватів пов’язати».
Ще дівчата щиро молилися і примовляли до Матері Божої, стаючи
на коліна перед іконою святої Покрови. Ніч перед Прокровою набувала якоїсь
таємничості... і виходили дівчата на поріг хати й закликали: «Свята Покровонько,
покрий мою головоньку».
А на ранок ішли до церкви покривати ікону рушником, а на
Буковині – вишитою хусткою і приказували: «Як я тебе покриваю, так і мене
покрий».
Покрова накривала траву листям, землю – снігом, воду льодом,
а дівчат – шлюбним вінцем. Від цього самого дня починалися вечорниці.
Де листом, а де сніжком
Вважалося, що з цього дня починається зима: «На Покрову до
обіду – осінь, по обіді – зима». Господарі примічали погоду: якщо вітер віяв з
півночі – зима мала бути холодною і з великими снігами, якщо з півдня – теплою.
У народі казали: «Свята Покрова землю вкриває де листом, а де сніжком». Відліт
журавлів до 14 жовтня віщував ранній холод, пізніше птахи відлітають – зима не
квапитиметься.
Від Покрови господарі починали робити загати біля хат,
затикували мохом стіни. На Покрову перший раз клали вогонь у печах. Розпалювали
тільки дровами з вишні або яблуні, примовляючи: «Свята Покрова, покрий нашу хату
теплом, а господаря добром!» Вважалося, що від цього в хаті всю зиму буде тепло.
На Покрову згодовували худобі останній сніп вівса і від цього
часу тримали її вдома. Зерном із цього снопа годували курей.
Романа Кобальчинська,
провідний етнограф Державного музею
народної архітектури та побуту України.
Передруковано.
Оригінальну версію шукайте за адресою:
http://golosiyiv.kiev.ua/blitz.php?id=1349
Свято-спомин про давнє чудо...
Щороку 14 жовтня до нас наближається урочисте
свято Покрову Пресвятої Богородиці. Покров - це хустка-омофор Матері Божої, що є
символом материнського піклування про нас, її дітей. Багаторазово наші предки
довіряли себе опіці Богоматері. Вони ніколи опісля не жалкували про це, не
схибили у своєму виборі... Пригляньмося ближче, станьмо живими акторами і
глядачами історії цього свята...
Історична підстава свята
Столицю Візантії Константинополь облягають ворожі арабські
війська. Стривожені мешканці міста поспішають до Влахернського храму. Там
знаходиться чудотворна риза Матері Божої. До ревної молитви людей, що заповнили
увесь храм, заохочують св. Андрій Юродивий та його учень Епіфан. Вони вірять, що
молитва їхня буде вислухана, адже Богородиця завжди опікувалась ними і приходила
з допомогою у скрутний час. І справді: вірні у церкві побачили чудесне видіння:
Пречиста у неземному сяйві й супроводі святих увійшла через вхідні двері до
храму, підійшла до престолу і, заливаючись слізьми, довго молилась; опісля
Богородиця зняла зі своєї голови хустку-покров і розпростерла її над головами
людей. Всі зрозуміли: Богомати прийшла, щоб врятувати місто, а чудесне
об'явлення є незаперечним знаком і ствердженням, що ворогам слід утікати з-під
його мурів. Так воно і сталось...
Ще й досі серед істориків існують різні припущення щодо дати
цієї події. Одні стверджують, що це сталось у V ст., інші, дуже подібне чудо
датують початком X-го століття. Проте надприродне втручання Бога за
посередництвом Богородиці, що врятувало життя багатьом християнам
Константинополя, блискавично розповсюдилось по цілому християнському Сходу. У
нас, на Русі, з початку XII століття свято Покрову Пресвятої Богородиці почали
святкувати офіційно і ввели його у церковний календар.
Оберіг України
Хоча Богородиця неодноразово оберігала Константинополь,
на котрий так часто нападали наші предки князі Аскольд і Дир, то як не дивно,
однак саме у Київській Русі, а потім і в дальших віках історії України Пресвяту
Матір вважали могутньою заступницею та покровителькою, цілковито віддаючись під
її покров. Князь Ярослав Мудрий віддав свою державу під опіку Богоматері. За її
посередництвом Почаївський монастир був врятований від нападу турків. У багатьох
місцевостях на честь Богородиці будували і освячували храми. З'явилось багато
сіл, які по сьогодні носять назви "Покровка", "Покровське", "Посадпокровське".
Козацтво України вважало Пресвяту Богородицю своєю особливою
покровителькою. Тому на Запоріжжі була збудована церква Святої Покрови, і
празник цей урочисто святкували на Січі. Куди б доля не заносила козаків, завжди
з ними була ікона Пресвятої. Існує переказ, що після зруйнування Запорізької
Січі в 1775-му році козаки, що пішли за Дунай, взяли зі собою ікону Покрови.
Українська Повстанська Армія також обрала для себе офіційним святом день 14-го
жовтня.
В нашому народі свято Покрови відзначається восени. Це пора,
коли урожай вже зібраний і засипаний у комори, а поля засіяні озиминою. У нас
Покрову вважали хліборобським святом, бо напередодні закінчували польові роботи.
Будівельники старалися закінчити будівництво хати до середини жовтня, щоб до
зими зайти під її покров - дах. До свята Покрови майстри-будівельники збиралися
разом, щоб допомогти бідним, одиноким жінкам полагодити справи на господарстві.
А круглій сироті господині приносили полотна на сорочку, часто давали її вже
готовою, вишитою.
Наша Матір?
Християнське релігійне свято це не тільки пригадування
якоїсь події, котра сталась багато років тому. Воно має у собі ще й ту
особливість, що кожного року ситуація неначе знову повторюється, а ми всі, що
беремо участь у богослужіннях, роздумуємо та застосовуємо для себе релігійні
правди, стаємо новими героями та акторами вже нового духовного сценарію свята.
Свято Покрови Богородиці також запрошує нас до активного
святкування. Запитаєте як це? Ісус Христос, помираючи на хресті, віддає нас,
своїх учнів, опіці своїй Матері, немов розпростирає над нашими головами її
хустку-покров (пор Ів 19, 25-27).
Чому Господь вирішив, що нам потрібна Марія як матір?
• Вона є досконалим Божим творінням, бо від імені усього людства
відповіла "Так" Богові, дозволила Христові народитись у світі. Богородиця
вчинила так, що Ісус став для нас братом, зробила нас друзями Бога. Вона вже зі
самого початку, немовби, "усиновила" нас.
• Богоматір допомагає нам стати перед Богом щирими, простими дітьми. Перед
матір'ю неможливо затаїти своє горе, труднощі, одягти "маску", що у нас все
гаразд, коли насправді далеко так не є. Не біймося, що наші гріхи, помилки є на
перешкоді, щоб стати сином (дочкою) Марії. Навпаки, найбільше уваги мати уділяє
слабкій дитині, піклується та лікує її.
• Кожна дитина старається наслідувати свою матір. А, віддавшись під опіку
Пречистої, можна багато чого від неї навчитись: досконалої молитви, вміння
слухати Бога, виконувати Його волю, вірити, надіятись, любити...
Ми також просимо Богородицю привести нас, грішних, до Бога, допомогти бути
собою, благаючи з глибини свого серця: "Не маємо іншої помочі, не маємо іншої
надії, крім Тебе, Владичице!".
диякон Андрій Олійник
Передруковано.
Оригінальну версію шукайте за адресою:
http://zustrich.lviv.ua/zustrich_03_pokrov.html
КОЗАЦТВО, ЧЕРНЕЦТВО І СВЯТА ПОКРОВА
Радуйся, непобедимая Воеводо вождей и воинств
христианских...
Радуйся, Радосте наша, покрый нас от всякого зла
честным Твоим омофором.
Акафист Покрову Пресвятой Богородицы
Нам поможе святий Юрій ще й Пречиста Мати
турка звоювати.
Ой чи пан, чи пропав – двічі не вмирати.
Козацька пісня-марш
Усвідомлення Матері Божої як “непереможної Перемоги”, перед
любов’ю і милосердям якої не можуть встояти ніякі сили зла, закономірно привело
до пошани Пресвятої Діви Марії як небесної Воєводи, Покровительки православного
воїнства.
Загальна історія виникнення свята Покрови, яке ми з
традиційною радістю, урочистістю й упованням на ласку Заступниці відзначаємо
щороку (1) 14 жовтня, така. До Константинополя наближалися чужинці-напасники.
Мешканці знемагали від жаху, чекаючи варварських убивств та спустошень. У
церквах посилено молилися духовенство та миряни. І ось у Влахернському храмі,
одному з відомих у місті праведників, Андрію Христа ради юродивому, з його
учнем, благочестивим Єпіфанієм, було в храмі: явилася Богородиця та сонм інших
небесних жителів, “Архангел и Ангел множество, со Предтечею, Богословом и всех
святых ликом”, як говориться в акафісті цього свята. Людям було явлено
сліпучо-осяйний омофор, Покров, яким Богоотроковиця покривала свій православний
народ від усяких бід та напастей. Столицю було врятовано, вороги несподівано
повернули назад. Інший переказ уточнює, що напасниками були наші
предки-язичники. Коли священики на чолі з Патріархом занурили у води Чорного
моря святиню – ризу Цариці Небесної, човни поган стали із громом та тріском
битися один об одного. Настрахані русичі на вцілілих суднах повернули геть, а
їхні зверхники Аскольд і Дір, потрясшись таким чудом, що перевищувало людські
можливості й розуміння, прийняли хрещення.
Заступництво Божої Матері не стало загальноцерковним святом у
Константинопільській Церкві, але його відмічали православні Влахерни.
Влахернські будівники, які зводили Успенський собор Києво-Печерської Лаври,
перенесли його на Русь. Як загальноцерковне свято воно було затверджено великим
князем Андрійом Боголюбським, збудувавшим перший храм на Русі, який став
шедевром древньоруської архітектури - Покрову на-Нерлі.
В Україні вшанування Богородиці набуло особливо теплого,
ліричного забарвлення. Передусім відзначимо, що Покрова пов’язувалася із
заступленням жінок від усякої наруги, Покрова–свято розумілася як захисниця
дівочої честі. У селянському побуті Покрова носила, так би мовити, рубіжний
календарний характер: після неї вже намічався поворот до зими. В народі казали:
“Покрова покриває або листом, або снігом”. Тому до цього дня конче треба було
завершити усі сільськогосподарські роботи, добудувати хату чи господарські
приміщення, в кого велося таке будівництво, а головне – віддати заміж дівчат,
які вже на порі. Тому дівчата склали примовку-прохання, таку собі фольклорну
“молитву”: “Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку: хоч хусткою, хоч
ганчіркою, аби не зостаться дівкою”.
Україна віками страждала від чужоземних нападів, від ярма
поневолювачів. Тому зміст свята Покрови став особливо актуальним для української
землі. Пресвята Богородиця як Захисниця й Воєначальниця вкрай благоговійно
шанувалася запорозьким козацтвом. Образ Богородиці вінчав козацькі корогви та
штандарти, цю ікону обов’язково брали в морські та сухопутні походи, перед
битвами служили їй молебні. Церква на Січі завжди була Покровською; хоча
немилосердна історія не раз руйнувала й переносила на нові місця Січовий табір,
але ця традиція не мінялася. За легендою (яку використано і в одній з поезій
Т.Шевченка) після зруйнування Січі царицею Катериною козаки понесли з собою в
блукання лише ікону Пречистої... День Покрови січові лицарі святкували особливо
урочисто, з піснями, феєрверками та хвацькими бойовими змаганнями... Але будні
січовиків підкорялись аскезі. Чому?
Скоріше за все, далася взнаки києворуська традиція
пошанування мирськими людьми монахів, чернечого ладу життя як “світла для
світу”, квінтесенції та зразка християнського життя, ідеалу спасіння. Як у
Київській Русі князі та воїни часто завершували життєвий шлях постригом, так і
козацтво – армія під Покровом Богородиці, шанувала чернецтво (та й з білим
духовенством, із братськими школами підтримувала плідні зв’язки); до всього,
запорожці під старість часто переселялися в монастир. На цьому грунті виникало
багато переказів та легенд. Відома легенда, про те, як козацький полковник Семен
Палій постригся в ченці. (Але насправді він тільки був похований у Межигірському
монастирі). Тарас Шевченко проникливо, лірично обробив цю легенду в поезії
“Чернець” (“... У Києві на Подолі було колись..”) Ось ми бачимо, як гуляє
козацтво на подільському ринку; миготять “шовки та єдваби” запорозьких убрань,
грає музика, ллються вина-меди... Юрба козаків проводить до брами старого
побратима, який, незважаючи на старі літа, навприсядки наближається до
монастирської брами... Це – його останні кроки у житті мирському, суєтному,
тимчасовому.
... Хто ж сей сивий
Попрощався з світом?
Семен Палій, запорожець,
Лихом не добитий.
І заключна картина твору – це вже молитва,
роздуми та спогади ченця. Перед ним оживають картини заслання, поневірянь, мук,
яких він зазнав через інтриги Мазепи. До речі, попри всі потуги сучасних
кон’юнктурно-ідеологічних “оновлювачів” історії та класичної літератури,
незаперечним лишається факт – у Шевченка ніде немає позитивної згадки про
гетьмана-клятвовідступника, хоч зараз цього малосимпатичного феодала багато хто
виставляє мало не Шевченковим ідеалом та ідеалом державотворця (ми вже не раз
переконувалися, які біди нашій землі - від ігнорації Хреста й канону святої
Церкви, від братовбивчої ненависті...) Шевченко пише:
... і в келії, неначе в Січі,
Братерство славне ожива.
А сивий гетьман, мов сова,
Ченцеві зазирає в вічі.
Сова – нічний, хижий птах української
історії...
А красива легенда під Шевченковим пером набуває рис відчутної
очевидності, реальності, “живості”:
... Чернець мій встав,
Надів клобук, взяв патерицю,
Перехрестився, чотки взяв...
І за Україну молитись
Старий чернець пошкандибав.
Легенди легендами, але Святий Афон у своїх
монастирських “костницях” (сховищах чернечих останків) зберігає і надписані
черепи монахів – колишніх козаків з України. Це – незаперечний історичний факт,
який недавно було нагадано церковною пресою при висвітленні візиту Блаженішого
митрополита Володимира на Афон. Чимало козацьких тіл зберігають і вкраїнські
монастирі... Втомившись від битв та походів, лицарі Божої Матері продовжували
своє служіння у бранях з невидимими ворогами – демонами та пристрастями,
віддавали вже не тільки фізичну силу й військові здібності, а й самих себе у “всесожженіє”,
досконалу жертву Богові.
Козацький побут був настільки невибагливим, що, коли б не
епізодична схильність до мирських забав, можна було б говорити про риси
подібності козацького ордену та монастирської спільноти. Суворі були звичаї на
Січі: під страхом смерті не могла туди втрапити жодна особа жіночої статі –
навіть рідна мати. Тут каралися смертю крадіжка, братовбивство, збочення.
Найбільша вольність, яку доволяли козаки – це вживання хмільного, а
“раблезіанські” дози цього вживання чудували й лякали іноземців. Відомий
мандрівник Боплан, французький інженер XVII ст., пише: “... гадаю, навряд чи
жоден інший народ у світі давав би собі стільки волі у питті, як вони...” (втім,
згадаємо слова кн.Володимира Великого з літопису: “Руси есть веселие пити”). То
були справді веселощі, а не сучасна патологія. Крім того, це траплялося, як
зазначає і сам Боплан, “у час дозвілля”, бо “коли вони воюють або коли задумують
якусь справу, то вкрай тверезі”. В походи спиртне не брали взагалі. П’яниць
просто викидали в море за борт.
Так, це були прості люди, і деякі слабкості їм були не чужі.
Але послухаємо далі вченого француза: “Вони сповідують грецьку віру, яку
по-своєму називають руською (Rus), дуже шанують святкові дні і дотримуються
постів, які у них тривають 8 або 9 місяців на рік (малися на увазі і середи з
п’ятницями та пости “покаянні”, за провини. – О.Я.) і полягають в утриманні від
м’яса”. Згадаймо, що й П.Куліш в славнозвісному історичному романі “Чорна рада”
відзначає, що козаки харчувалися переважно рибою, фактично не вживали м’яса
(майже відповідно до чернецьких обітів!) “Вони надзвичайно міцні статурою, легко
переносять спеку і холод, голод і спрагу, невтомні на війні, мужні, сміливі, а
швидше нерозважливі, бо не дорожать власним життям... Мало хто з козаків помирає
від хвороби, хіба що в глибокій старості, бо більшість гине почесною смертю на
війні”.
Народ любив своїх воїнів, оспівав мужність захисників
Вітчизни та святої православної віри в багатьох піснях і думах.
Ей козаки, діти, друзі, молодці!
Прошу я вас, добре дбайте!
Од сна уставайте,
Руський “Отченаш” читайте,
На лядський табун нападайте...
Віри своєї християнської у поругу вічні часи
Не подайте!
(“Дума про Хмельницького та Барабаша”)
Чи не найпоширеніші храмові свята в Україні –
Покровське та Архістратига Михаїла. Архангел скував сатану вогненною Божою
силою, міццю меча; Пресвята Богородиця, “Превишша Архангел и Ангел”, перемагає,
“упраздняє” диявола святою любов’ю до роду людського, тихим, лагідним і
милосердним заступництвом... Нехай же кожен з нас на свято Покрови поставить дві
свічки, вознесе дві молитви: і за живих, хто нині трудиться на благо Вітчизни
земної й небесної, і за усопших – воїнів січових та келійних, наших
добропобідних предків. Усі ми – під святим вічним Омофором Богородиці, де
вистачить місця і мертвим, і живим, і ще не нарожденним.
Олександр Яровий,
кандидат філологічних наук
Передруковано.
Оригінальну версію шукайте за адресою:
http://pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=author&action=fullinfo&id=4483
ПРАЗНИК ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Воістину від давнього кивота цінніший, Владичице, твій святий покров,
що духовно сяє ясніше від срібла-золота.
Розпростертий твоїми нетлінними пречистими руками,
він милостиво охоронюеє тих,
які шанують чудове свято твого покрову,
що його і ми сьогодні, зійшовшись, врочисто спогадуємо.
(Сідальний свята, г. 4)
14 (1) жовтня наша Церква святкує особливе і
надзвичайно важливе свято церковного року, в якому Церква вказує на безмірну
любов Матері нашого Господа до своїх дітей і запрошує усіх до того, щоб увійти
без вагань у тінь її покрову, в якому є безпечний захист і пристань спасіння.
Це свято надзвичайно полюбив наш боголюбивий народ, який
впродовж своєї непростої історії, повної страждань і боротьби з поневолювачами,
часто єдину силу і заступництво вбачав у захисті Пречистої Діви Марії, у її
Покрові. Тому такими поширеними були ікони Покрови Пресвятої Богородиці, на яких
зображалася Діва Марія, яка огортає чи покриває український нарід своїм
Покровом, захищаючи і потішаючи.
Причиною появи цього празника було видіння св. Андрія
Юродивого. Царгород, столиця Візантії вже довший час переживав виснажливу облогу
арабів. Місто і його громадяни відчували тривогу і страх перед кожним наступним
днем, очікуючи жорстокої розправи, грабунку і повного знищення міста
завойовниками. Побожний нароод зібрався у храмі Пресвятої Богородиці на
Влахернах, де зберігалась її риза, на нічні моління за збереження міста. Після
довгих молитов св. Андрій Юродивий, що також разом із своїм учнем Епіфаном
молився у храмі, побачив, як від вхідних церковних дверей йде у великому сяйві і
при співі хору святих Пресвята Діва у супроводі святих Йоана Предтечі та Йоана
Богослова. Мати Божа підійшла до престолу, клякла і довго молилася зі сльозами
на очах за людей і місто. Тоді зняла зі своєї голови преясну хустку-покров (гр.
“ омофор ” ) і широко простерла над народом у храмі, після чого видіння зникло,
а чутка про чудесну з ' яву блискавично рознослеся по всьому місті. Чудо сталося
– вороги відступили, місто було врятоване.
Духовна твердиня українського народу Почаївська
Святоуспенська Лавра, подібно як і Константинопіль, завдячує своїй чудесній
захороні в 1675 році перед турецькою навалою теж Пресвятій Богородиці. Ревна
молитва монахів монастиря і вірних була почута Владичицею і вона з'явилася над
монастирською церквою, заслонивши своїм омофором монастир. Цю чудесну подію
увіковічнила народна пісня в честь Покрови Божої Матері “ Ой зіійшла зоря
вечеровая над Почаєвом стала ” .
Український народ від давніх князів, королів, від війська
козацького до січових стрільців і вояків УПА завжди обирав Пречисту Діву і її
Покров за свою Покровительку і Опікунку.
Князь Ярослав Мудрий після перемоги над печенігами у 1036 р.
із вдячности Богові та Його Матері будує величний собор св. Софії і храм
Благовіщення на Золотих Воротах, в якому у 1037 р. офіційно проголошує Пресвяту
Богородицю Заступницею і Покровителькою нашого народу.
Запорізькі козаки на Січі збудували церкву Покрови Пресвятої
Богородиці, в якій помістили ікону Покрови з таким написом: “ Молим, покрий нас
чесним Твоїм Покровом і ізбави нас от свякого зла”. Українська Повстанська Армія
30 травня 1947 р. проголосила празник Покрови своїм офіційним святом.
У сучасних нелегких обставинах життя українського народу так
важливо просити Покрови над нами Пресвятої Владичиці. Адже вся наша історія
свідчитиь про її особливу любов до України і певним є, що вона не залишить нас і
тепер, коли так потребуємо її заступництва у Божого Сина. З ревною синівською
молитвою припадім до Неї, благаючи спасіння і допомоги.
бр. Тарас Байцар
Передруковано.
Оригінальну версію шукайте за адресою:
http://www.lds.lviv.ua/modules.php?name=News&file=print&sid=23
ПОКРОВОНЬКО, ПОКРИЙ МОЮ ГОЛОВОНЬКУ...
14 жовтня - Покрова пресвятої Богородиці
То була, либонь, найтрагічніша сторінка в історії козацтва.
Загартовані постійними військовими походами, звиклі з посмішкою на вустах
дивитися смерті в очі, цього разу наші славні лицарі падали на коліна й ридали,
прощаючися зі своєю рідною матір'ю - Січчю Запорозькою. До цього їх змусила
"вража баба", як образно називали в народі Катерину II, котра після Петра І
разом зі своїми полюбовниками остаточно знищила козацькі вольності й зруйнувала
найдемократичнішу обітницю в Європі.
Щоб уникнути переслідувань і покріпачення, не бажаючи бути
знаряддям колонізаторського російського царизму, значна частина козаків вирішила
переселитись у пониззя Дунаю й започаткувати Задунайську Січ.
Перед тим як залишити Запорожжя, звитяжці вночі зійшлися до
січової церкви, названої на честь Богородиці, щоб востаннє помолитися своїй
покровительці. Кожен з присутніх журливо вчитувався в напис, що одзехкував
золотими літерами біля царських врат: "Покрий нас чесним своїм покровом і ізбави
нас від усякого зла".
Ставши на коліна, козаки в скорботі переказували текст з
празникового тропаря: "Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані
Твоїм, Богомати, пришестям і, спозираючи на Твій пречистий образ, покірно
мовимо: покрий нас чесним Твоїм покровом і ізбав нас від усякого зла, молячи
сина Твого, Христа Бога нашого, спаси душі наші".
Взявши з собою ікону Покрови, тричі обійшли духовну святиню,
і священик востаннє прорік рядки празникового кондака: "Діва днесь предстоїть у
церкві із ликами святих, невидимо за нас молиться Богу, ангели з архієреями
поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця
Предвічного Бога".
Зі сльозами на очах вирушили в чужий край запорозькі козаки, несучи з собою
образ святої Богородиці - Покрови. Ця ікона супроводжувала й оберігала їх у
далекій дорозі...
Чому, власне, образ Покрови так припав до вподоби запорожцям?
Справа в тім, що Пресвята Богородиця була своєрідним символом і покровителькою
не тільки козацтва, а й України. Під час Другої світової війни Українська
Повстанська армія теж обрала собі свято Покрови, яке відзначають 14 жовтня, за
День зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці.
Вперше цей празник виник у Греції. Як переповідає легенда,
903 року на Візантію напали сарацини, себто араби. Того дня у Влахерській
церкві, що в передмісті Царгорода, відбувалася Божа служба. Почувши лиху
звістку, прихожани почали просити в Бога помочі. В цей час двом святим - Андрею
Юродивому, котрий, начебто, походив з України, та його учневі Єпіфанію - явилася
Пречиста Діва Марія, яка, помолившись разом з людьми в церкві, зняла з голови
покривало (омофор) і, ніби боронячи людей від нещастя, розпростерла над ними. Ця
звістка миттєво розійшлася по всій Візантії. Вона додала відваги усім воякам і
мешканцям, що, зрештою, й допомогло відстояти незалежність. Власне, ця історія й
прислужилася до відзначення свята Покрови.
Культ Покрови в Києві поширився досить рано. Він замінив
найшанованіше божество дайбожичів - богиню родючості Макош. У пантеоні
Володимирових богів (980 рік) їй належало одне з найпочесніших місць. За
свідченням багатьох учених, зокрема й Б. Рибакова, наші пращури відтворювали її
образ на рушниках, що призначалися для весняних обрядів. Макош зображували у
формі стилізованої жінки, що зводить вгору руки - "мовби молить небесне божество
зросити дощем поорані й запліднені зерном поля". Ці сюжети використовувалися і
для відтворення заступниці роду - Берегині. Пізніше, коли Покрова остаточно
замінила своїх попередниць, жінки вважали Богородицю покровителькою
рукодільництва, насамперед вишивання.
Уперше, якщо можна так висловитися, національний культ
Богородиці увічнив Ярослав Мудрий при будівництві святої Софії та церкви
Благовіщення на Золотих воротах у Києві. Своєрідним символом національної опіки
є величава запрестольна мозаїка Матері Божої Оранти в Софії, на якій Марія,
звівши руки вгору (як прообраз Макоші), просить благословення вкраїнському
народові. В конусі над нею - багатомовний напис: "Бог посеред неї і не
порушиться, помагає їй день у день". Це єдине найдавніше свідчення зображення
Богородиці, що дійшло до нашого часу.
Найбільшої популярності культ Покрови Богородиці сягнув у
XVII - XVIII сторіччях. Один з проповідників козацької України - ректор
Києво-Могилянської колегії Іоаникій Галятовський 1665 року видав у Львові книгу
казань про чудеса Богородиці - "Небо новоє". Згодом (1676) з'явився інший
збірник оповідань - "Скарбница потребная, или Чудеса Пресвятой Богородицы",
присвячений гетьману Самойловичу зі згадками в передньому слові про українське
козацтво. До цієї теми звертався також проповідник християнства Антоній
Радивиловський.
Найактивніше будівництво церков та іконописання, пов'язане з
Покровою, припадає на добу гетьманування Івана Мазепи.
З-поміж сімнадцяти церков, що були збудовані в Києві, три з
них носили ім'я Покрови. Одна з них - при трапезній Пустинно-Миколаївського
монастиря (1690) - зведена ктиторством Мазепи.
Натомість на Запорожжі культ Покрови з'явився значно раніше,
ніж у Гетьманщині, й був суголосний з національними стремліннями. Першу церкву
на честь Покрови козаки збудували 1659 року в Чортомлицькій Січі. Як стверджує
Д. І. Яворницький, за час існування Січі на Запорожжі було тринадцять церков
Покрови Богородиці, 8 - святого Миколая і 3 - архістратига Михаїла. Тут культ
Богородиці високо пошановувався, оскільки її покровительство цілком
узгоджувалося з визвольним рухом.
Серед народу свято Покрови мало значно ширший за церковний
ареал дійств. Слушно з цього приводу завважив митрополит В. Липківський: "Ясно,
що українці святкують в це свято не історичну допомогу Божої Матері Царгородові
(в грецький календар, як не дивно, це свято введено тільки після Другої світової
війни. - В. С.), - а святкують щось інше, далеко рідніше й вартісніше для душі
християнина, більш загальне, духовне...".
Василь Скуратівський
Передруковано.
Оригінальну версію шукайте за адресою:
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=printable&artID=2521&PHPSESSID=67054000d78eafea725996dc1c57b309
Покров Пресвятої Богородиці
Навіть якщо ми й не будемо торкатись релігійних питань, на
багатьох прикладах ми з вами можемо переконатися, що багато речей у оточуючому
нас світі ми сприймаємо на віру. А природу взагалі безлічі речей не можливо
осягнути лише одними людськими органами без спеціальних приладів..
Наприклад, ми віримо, що наша планета кругла, навіть якщо
особисто ніколи не були у відкритому космосі, і не спостерігали її збоку. Ми
віримо, що в даний момент наші приймачі охоплені павутинками безлічі
радіосигналів, чи віримо віримо, що у розетці є струм, якого не бачимо.
Сьогодні ми вшановуємо не лише історичну подію, яка дійсно
мала місце в людській історії. По праву це можуть робити лише греки. Саме там, у
Константинополі, у Влахернському храмі у Х столітті двом праведникам на імення
Андрій Юродивий та Епифаній з’явилась Пресвята Богородиця, яка під час молитви
віруючих й сама стала на молитву і довго молилась разом з усіма, по чому зняла
покривало зі своєї голови, та й покрила ним усіх молільників.
Сьогодні це свято може, і власне, повинно стати для нас
добрим свідченням Господнього промислу щодо нас - своїх дітей. Створивши світ,
Бог не покинув його, не залишив нас сиротами, але невидимо перебуває з нами
через Святі Таїнства, через Церкву, через Святих угодників Своїх, а найперше, за
посередництвом Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, яка прославляється нами
навіть “чеснійшою від херувимів”.
Передруковано.
Оригінальну версію шукайте за адресою:
http://prosfora.org.ua/2006/10/14/pokrov/
|
|
